Вчора була чергова річниця фейкової битви на Куликовому полі. Фейкової, бо її насправді не було. Але тут не про це. Про це ви зможете прочитати в книзі, автором якої маю честь бути - посилання на неї нижче. А зараз...
Ось вам знаменита картина російського художника Бубнова "Утро на Куликовом поле". Тут є величезна брехня. Де? Правильно. Все уявлення про ту фейкову битву народ має не з історичних джерел, а з літературних творів - поеми "Задонщина", "Сказание о Мамаевом побоище", "Летописная повесть о Куликовской битве" тощо, написаних через 100-150 років пізніше, або літописів, створених через чверть тисячоліття. І в тих героїчних опусах ключовим моментом є те, як князь Димитрій, майбутній Донський, перевдягнув свого улюбленця - боярина Бренока у свої обладунки і поставив замість себе під князівске знамено.
Вірніше сказати - підставив. Бо перший і головний удар завжди приходиться на вождя і його почет, от "хоробрий" та "звитяжний" московський князь і вирішив, що краще залишитися в живих. Тож сам перевдягнувся в обладунки звичайнного вояка і сховався.
За написаними пізніше героїчними "сказаниями", його було знайдено після битви десь у лісі, дбайливо прикритого зрубаною березкою, далеко від місця подій типу без свідомості, оглушеного. Насправді все це прикрашено - очевидно він таки просто ховався. А Бренок загинув. Навколо нього лежало безліч тіл бояр, які захищали "князя" до останнього подиху.
І в "Задонщині" безсовісно змальовується цей ганебний для будь-якого вождя боягузливий вчинок як велику доблесть та "воєнну хитрість". До слова, вона була не єдиною. В поемі зі смаком описується, як перед битвою, підбадьорюючи вояків, князи об`їздив війска, часто міняючи коней. Навіщо міняв? А щоб татари, які дивилися здалеку, не могли упізнати - хто там скаче на гнідому коні, а хто скакав щойно на білому...
Отож, того, що Бубнов написав на полотні не могло бути в принципі. Краще б зобразив замаскованого берізкою "героя".
Але найцікавіше те, що битви між Мамаєм і Димитрієм взагалі не було. Це один величезний фейк. Давно вже відомо, що Мамай, дізнавшись, що з тилу до місця подій підходить хан Золотої орди Тохтамиш, за якого й билися московити, не приймаючи бою з Димитрієм, відступив назустріч ханові.
Зате була інша битва. На місце підійшла дружина союзника Мамая - литовського князя Ягайла. Не побачивши татар, він ударив на московитів сам, розігнав їх, захопивши увесь обоз. У тій чи то битві, чи то сутичці литовці не втратили жодного вояка убитим.
А епізод з перевдяганням і кіньми напевне взято з іншої битви, скоріше за все, на ріці Вожа 1378 року.
Головне: досі вчинок свого князя, ганебний для будь-якого полководця, московські історики-пропагандисти, журналісти, письменники, кінематографісти подають як епічний героїзм. Але...
Ви можете уявити, щоб так вчинив князь Чвятослав Хоробрий, або Наполеон Бонапарт, або Олександр Македонський, або принц Людовік Конде, або князь Костянтин Острозький, або Казимир ІІІ Великий, або...
Тому нікого не має ані обурювати, ані дивувати безчесність нинішніх московських генералів та офіцерів. Їх так виховували століттями. На прикладі пдлого боягузливого "національного героя" Димитрія Донського.
