Історик держави і права, професор, дійсний член Наукового товариства імені Траса Шевченка, Історичного товариства Нестора-літописця, міністр народної освіти та мистецтва, очолив Державний Сенат Української Держави, академік Української академії наук, співорганізатор Українського державного університету в Києві й Українського державного Кам'янець-Подільського університету.
Народився в селі Есмань (нині – Сумська область). Освіту отримав у Юр’ївському (Тартуському) та Новоросійському (Одеському) університетах. Працював у Києві педагогом і журналістом, плідно співпрацював із журналом “Киевская старина”. Брав активну участь у житті громади, на сторінках видань відстоював ідею української державності. За це був ув’язнений протягом року. Після покарання вступив до Українського наукового товариства в Києві, редагував його видання. У 1909 році знов зазнав переслідування – його звинуватили в українському сепаратизмі. Від 1917 року керував Київською шкільною округою, а від січня 1918-го – член колегії Генерального суду. За часів Гетьманату був міністром народної освіти та мистецтва, очільником Державного сенату. На посаді міністра проводив політику українізації освітніх закладів, став співорганізатором Українського державного університету в Києві й Українського державного Кам’янець-Подільського університету.
У 1920-х роках – голова соціально-економічного відділу Всеукраїнської академії наук, очолював комісію з вивчення українського права. 1924 року засуджений до 10 років ув’язнення, але незабаром амністований без права займати керівні посади в Академії.
Помер у Києві.
