Дружина академіка Миколи Василенко. Перша в Україні жінка - доктор історичних наук (1940 року). її двотомник "Історія України" чотири рази перевиданий вже в незалежній Україні. Популярні також її праці з історії Запоріжжя та заселення Південної України, спогади про Українську революцію та Українську академію наук.
Народилася в Харкові в дворянській родині. Закінчила Києво-Фундуклеївську жіночу гімназію, київські Вищі жіночі курси, Київський університет святого Володимира, де з 1916 року – приват-доцент.
1917 року ініціювала заснування Київського археологічного інституту, його вчений секретар (1918–1924 роки), викладач археології Росії та України. Завідувач музеєм старожитностей Київського університету (1918–1920 роки) і директор трудової школи № 56 (1921–1923-й). Із 1924-го – співробітник ВУАН. У 1930-х певний час була помічницею Агатангела Кримського. 1940 року захистила в Москві докторську дисертацію на тему: “Нариси з історії заселення південної України в середині ХVIII століття”. На початку Другої світової війни очолила Археологічний інститут, Київський центральний архів давніх актів.
У вересні 1943 року виїхала на еміграцію. Професор Українського вільного університету в Празі та Мюнхені, декан його філософічного факультету. Дійсний член Українського історичного товариства, Наукового товариства імені Шевченка, Міжнародної академії наук у Парижі. Автор майже 200 наукових трудів із археології, історії України й української церви, спогадів про визвольні змагання 1917–1921 років, громадських і наукових діячів. Головна праця – двотомна монографія “Історія України”.
Померла та похована в Німеччині.
