Дипломат часів Української революції 1917-1921 років, генеральний секретар охорони прав національних меншостей, перший міністр закордонних справ УНР, він представляв Україну на першій Асамблеї Ліги Націй у Женеві.
Народився на Полтавщині. Нащадок давнього шляхетського роду Устимовичів. Мав родинні зв’язки також із козацько- старшинськими сім’ями Полуботків, Скоропадських, Самойловичів. Після завершення історико-філологічного факультету Петербурзького університету, залишився у місті і працював викладачем. Зустрівши Лютневу революцію в Росії, став активістом Української Національної Ради. Це дозволило йому любіювати українські інтереси перед Тимчасовим урядом.
У березні 1917-го приїхав до Києва, увійшов до Української Центральної Ради. Йому було довірено очолити інформаційне бюро. Від липня 1917 року обiймав посаду генерального секретаря охорони прав нацiональних меншостей у Генеральному секретарiаті. Після проголошення ІV Універсалу стає першим міністром закордонних справ.
За Української Держави продовжив дипломатичну службу. 1919-го на Паризькій мирній конференції був серед переговорників, усіма доступними способами намагався відстояти визнання незалежності України. Проте міжнародна дипломатія на той час вирішувала питання територіальної приналежності Східної Галичини. Після Української революції увійшов до Державного центру УНР у екзилі. В еміграції провадив активну політичну та наукову діяльність.
Помер у Парижі в березні 1960-го.
