У горах Східного Криму, між Феодосією і Судаком, височіють над блакитними водами Чорного моря суворі і неприступні, схожі на руїни могутньої фортеці скелясті вершини вулканічного масиву Карадаг.
Свою назву масив одержав за чорний колір базальтових лав, що утворили його відроги (Карадаг тюркською — «Чорна гора»).
У складеній осадовими породами (вапняками і доломітом) гряді Кримських гір Карадаг стоїть осібно. Адже він є частиною стародавньої вулканічної споруди юрського періоду, яка була розбита величезною тріщиною-скидом навпіл, причому південна половина опустилася на дно Чорного моря.
Тепер з боку моря можна бачити вулкан в розрізі зі всіма деталями вулканічного апарату: жерлом, заповненим застиглою лавою, незліченними шарами лав і туфів, мінеральними жилами і вулканічними бомбами. При бажанні можна легко знайти тут лавові потоки і відкладення вулканічного попелу.
Але недосвідченому в геології мандрівнику в першу чергу впадає в очі фантастичне нагромадження кам’яних круч, зубців, колон, вертикальних стін і ущелин. На загальну думку, Карадаг — найкрасивіше місце не тільки в Криму, але і на всьому Чорноморському узбережжі.
Краса Карадага абсолютно несхожа на мальовничість Південного берега Криму, затишну, прилизану та окультурену. Тут все є диким, хаотичним, суворим, важкодоступним. У скопищі скель не знайдеш жодної спокійної горизонтальної лінії: чорні обриви нависають над бірюзовими бухтами, в які можна проникнути лише з моря. Стіни глибоких, схожих на гігантські тріщини ущелин велетенськими ступенями піднімаються до синього неба. Химерні фігури було створено вивітрюванням в могутніх шарах туфів. Серед них є «Шайтан» і «Маяк», «Пряничний кінь» і «Сокіл», «Король» і «Королева».
Весь вулканічний масив розкинувся між Коктебельською та Отузькою долинами і складається зі Святої гори та Берегового хребта. Свята гора займає центральну частину масиву, піднімаючись майже на шістсот метрів над рівнем моря. Здалека, з південного заходу і півночі, вона вимальовується піднесеним куполом з двома підведеними вершинами. З наближенням до них м’які контури розпливаються і тоді гора все більше виявляє риси хребта, який складається з вулканічної породи — траса. Схили гори покриває низькорослий дубово-ясеневий ліс.
Береговий хребет об’єднує декілька масивів — Лобовий, Карагач, Хоба-Тепе, Магнітний і Кок-Кая, які тягнуться уздовж узбережжя, змінюючи один одного.
Гірські ланцюги тут розділені глибокими ярами, балками і ущелинами. Найприкметніше з них — урочище Гаур-Бах. Велич цього кам’яного хаосу і первозданну його дикість підкреслює крутизна скелястих схилів і химерна вулканічна глиба, що знаходиться біля краю Магнітного хребта і носить назви «Сфінкс» або «Чортовий Палець».
Серед гір Карадагської групи особливо оригінальну зовнішність має Карагач, який складений чорними туфами і який піднімається на висоту трьохсот метрів над рівнем моря. Гребінь його вінчають загострені вершини — «Зубці Карагача», а також списа «Королева», «Король», «Трон» і «Воїн». З хребта добре видно величезну арку, яка виступає з моря на деякій відстані від берега, — «Ворота Карадага» або, як їх ще називають, «Золоті Ворота». Видно звідси і мальовничі скелі на гребені — «Іван-Розбійник», «Лев», «Сокіл», «Піраміда» і «Пряничний кінь», а також обриви гірського ланцюга Хоба-Тепе.
На Карадаг неважко піднятися з боку селища Планерське (Коктебель). При цьому Свята гора залишиться справа, а стежина, в’юнка серед низькорослих дубків і чагарників кизила, досить швидко виводить мандрівника на схил Магнітного хребта. (Ця дещо дивна назва пояснюється тим, що тут дійсно виявлена сильна магнітна аномалія.) Над хребтом поступово зростає, наближаючись з кожним кроком, схожа на башту подовжена вулканічна глиба — вже згадуваний «Чортовий Палець» («Сфінкс»). Це дивне утворення фактично є пробкою із застиглої лави, яка застрягла в жерлі вулкана і оголилася, коли дощі розмили оточуючі її рихлі породи.
Від «Сфінкса» можна вийти до ущелини Гаур-Бах. У всьому Криму немає місця, більш приголомшливого своїми мальовничістю та дикістю. А потім, повернувшись до «Сфінкса», можна по старій стежині обійти купол Великого Карадага, схили якого усіяні шматками білої лави — ліпариту. Від Південного перевалу між цим масивом і Береговим хребтом тропа виводить на кращу оглядову точку прибережних гір — чотиристаметрову гору Ложа.
З поглиблення з кам’яною спинкою, яке дійсно нагадує театральну ложу, відкривається вид на Південний берег Криму, який ні з чим не можна порівняти. При ясній погоді, коли навколишнє повітря чисте і прозоре, на заході чітко видно характерний профіль гори Ведмедя — Аюдага, і навіть ажурні зубці гори Ай-Петрі, до яких по прямій більше ста кілометрів. А якщо поглянути на схід, то там вдалині видно гору О пук, яка стоїть біля входу до Керченської затоки. На північному сході чітко позначаються береги і води Азовського моря з вузькою смужкою Арабатської стрілки, на півдні ж розстилається безкрайня синя гладінь Чорного моря, яка зливається на горизонті з майже таким же синім небом.
Тут можна годинами сидіти і насолоджуватися простором, чистим гірським повітрям і освітленими яскравим південним сонцем кам’яними статуями Карадага. Але рано чи пізно, на жаль, доводиться підніматися з кам’яної лави, щоб продовжити шлях через вулканічний масив. Крута стежка приводить звідси до скелі «Пряничний кінь», а від неї вже зовсім близько хребет Карагач. Наліво, на тлі морської синяви, вимальовується загострений профіль скелі «Іван-Розбійник». У ній і знаходиться колишній кратер вулкана, який підноситься над прихованою від очей затишною Розбійницькою бухтою.
Звідси стежка йде вже хребтом Хоба-Тепе, яка огинає кам’яні останці, створені спільною роботою води і вітру, які руйнували неоднорідні вулканічні породи. Ці природні скульптури, які підносяться деколи на десять метрів, мають дивні химерні контури, і будь-хто легко вгадає в них і «Пряничного коня», і «Сокола», і «Піраміду», і безліч інших кам’яних вигадок матері-природи. Це — фантастичне царство скелястих піків, стін, башт, скульптур і обелісків, несхожих один на одного, яке приховує в своїх надрах глибокі печери, за які, до речі, хребет і одержав свою назву (Хоба-Тепе в перекладі з тюркської означає «гора з печерами»).
З хребта добре видно вражаючі своєю незвичайною формою і розмірами «Ворота Карадагу». Через їх величезну арку вільно проходить рибальський баркас з піднятим вітрилом. Зліва «Воріт» видно кут скелі «Лев», немов вартовий, який охороняє невидиму зверху Левову бухту. Над бухтою височіє гострий скелястий пік «Маяк». Далі можна спуститися до підніжжя гори «Шапка Мономаху» і, озирнувшись назад, побачити на гребені «Короля» поряд з «Троном», а трохи нижче — його кам’яну «Свиту». Завершуючи маршрут, мандрівник може Туманною Балкою вийти в Карадагську долину. Дорога виведе його на берег до невеликої бухти, де знаходиться наукова біостанція з невеликим дельфінарієм і музеєм, в якому представлено весь підводний світ Карадага.
А зворотний шлях, якщо полюбляєте гострі відчуття, може пролягати уздовж підніжжя восьмикілометрової скелястої дуги Карадазького масиву. Правда, в багатьох місцях скелі, які підступили до води, примусять мандрівника йти безпосередньо по воді, використовуючи так звану хвилерізну нішу, вибиту хвилями в підніжжях скель. Але мандрівник може побачити бухти і миси, невидимі зверху, доторкнутися рукою до незвичайних подушечних та кульових лав, дивна форма яких пов’язана з тим, що вони вивергалися під водою, на дні моря, і, нарешті, зібрати непогану колекцію морської гальки, яка вражає своєю різноманітністю навіть геологів. Особливо гарними тут є темно-медові напівпрозорі сердолікові голяки — кращий сувенір на згадку про Карадаг. На ім’я цього рідкісного мінералу названо в Карадагу мальовничу і відокремлену Сердолікову бухту.
Нові кримські образи і враження на якийсь час відсунуть спогади про Карадаг в дальній куточок пам’яті. Але потім, повернувшись в рідні краї, мандрівник неодмінно дістане з рюкзака сердолікову гальку, яка відливає глибинним відсвітом стародавніх підземних пожеж, і відчує запах моря, шум прибійної хвилі і шелестіння вітру, що проноситься серед химерних вулканічних статуй дивовижного царства кам’яної казки — Карадага.
