Півстоліття в дорозі провів неспокійний фламандський лицар Жильбер де Ланнуа (1386 — близько 1450 рр.). Виходець із знатного дворянського роду, один з перших кавалерів ордена Золотого Руна, невтомний мандрівник, дипломат і шукач пригод, охоплений, за його власним визнанням, бажанням «звідати світ», він об’їздив, здається, всю Європу і Близький Схід. Трапилося побувати йому і в Кременці, названому в його записках «Каменцем на Волині», де в цей час знаходився зі своїм двором великий князь литовський Вітовт. Де Ланнуа бачив при його дворі князя, «сарацина Татарії», найімовірніше — царевича Бетсабула, і був присутній при прийомі послів з Новгорода і Пскова, що привезли литовському князю багаті дари. «Я виконав своє мирне посольство до герцога Вітовта, покладене на мене двома королями, і підніс йому коштовності від короля Англії; цей же государ [Вітовт] також надав мені великі почесті».
Овіяний легендами Кременець пам’ятає багато видатних діячів минулого і багато історичних подій. Тут бували Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Марія Конопницька, Оноре де Бальзак, Леся Українка. Тарас Шевченко, Ференц Лист. «Волинські Афіни», «Волинська Швейцарія». Якими тільки епітетами не нагороджувалося це стародавнє українське місто, яке мальовничо розташувалося в долині річки Іква, в обрамленні гір Хрестової, Воловиця, Куличівка, Черча, Дівочих скель. Історія Кременця пов’язана з татарськими набігами, козацькими війнами, подіями обох світових воєн; це місто захоплювало уяву багатьох художників і поетів.
Тут століттями пліч-о-пліч жили люди найрізноманітніших національностей. Тут покоїться прах козаків Максима Кривоноса, професорів Кременецького ліцею, матері видатного польського поета Юліуша Словацького — Соломії Словацької-Бекю. Єврейське кладовище в Кременці — найстаріше на Волині. На католицькому цвинтарі на горі Воловиця височіє польський пам’ятник Невідомому солдату, споруджений в 1937 г.; місцевий приходський костьол Св. Станіслава — єдиний на Волині, не закритий в чорні часи комунізму.
«...В рік 1226 Мстислав же за порадою облудних бояр галицьких віддав дочку свою меншу [Марію] за королевича [угорського] Андрія і дав йому Перемишль. Але Андрій, послухавши злочинного [боярина] Семюнка Чермного, втік в Угри і почав піднімати рать. А коли настала зима, він дійшов Перемишлю... А звідти пішов король до Теребовлю і узяв Теребовль. Звідти ж пішов він до Кременцю і бився під Кременцем, і багато угрів побили і поранили». Це — перша згадка про Кременець на сторінках історичних хронік.
Одна з головних твердинь Галицько-Волинської землі, Кременець довгі століття мав репутацію неприступної фортеці. Навіть Батий опинився безсилий перед його стінами, навіть зрада кременецького посадника Андрія не допомогла татарам хана Куремси в 1255 р. оволодіти фортецею. «І був він (посланник. — Авт.) убитий, і серце його вони (татари. — Авт.) вирізували, але, не досягнувши нічого біля Кременця, повернулися в стани свої».
У 1261 р. за наказом татарського баскака Бурундая князь Лев був вимушений «розкидати стіни Кременця». Проте вже в кінці XIII ст. фортеця знов була відновлена. Татарським набігам не було кінця. «В літо 1497 березня 2 день приходиша татарове і з турки у Волинську землю і воєваша біля Кремянця.»
Та все ж місто росло. У XV-XVI ст. Кременець був одним з найбільших міст Волині. У 1438 р. він отримав право самоврядування. У 1536 р. король Сигизмунд І подарував Кременець своїй дружині, королеві Боні, що походила з династії італійських герцогів Сфорца. Її ім’я дотепер носить гора (397 м над рівнем моря), що здіймається над Кременцем, на вершині якої глибочіють похмурими провалами бійниць руїни старого замку. Фортеця на горі королеви Бони, або Замковій, була закладена на межі XIII-XIV ст., при князі Мстиславі Даниловичі, та пізніше неодноразово перебудовувалася. Стіни її були складені з місцевого вапняку в XII ст. Територія замку займала крайню межу гори, що видавався у бік долини, і мала в плані неправильну форму (62 х 52 м). З підлогової сторони кам’яна стіна тягнулася прямою лінією від крайки до крайки гори, а в решті частини повторювала конфігурацію мису. Частина гори (90х62 м), що залишилася, вірогідно була обнесена частоколом.
У 1409-1418 рр. в Кременецькому замку знаходився в ув’язненні князь Свидригайло — так великий князь литовський Вітовт помстився йому за заколот і зв’язки з хрестоносцями. У вересні 1648 р. до стін Кременця підійшло військо Максима Кривоноса. Після півторамісячної облоги замок вперше за свою історію був узятий. Про події далекого 1648 року нині нагадують кам’яні хрести і прості надгробні плити, що стоять і лежать біля підніжжя гори Черча. Це - могили козаків Кривоноса, що полягли при штурмі замку.
Під час облоги фортеця була майже цілком зруйнована і вже більше не відбудовувалася. До наших днів збереглися квадратна в плані (10х10 м) надбрамна двоярусна башта з арочним готичним проїздом і частина оборонних стін (товщина 2,3 м, висота 8-12 м), завершених зубцями-мерлонами і вузькими щілиноподібними бійницями. Нині гора королеви Бони, увінчана руїнами старого замку, перетворилася на своєрідний символ Кременця. Біля підніжжя гори, близько один до одного, розташувалися інші пам’ятки міста: Миколаївська церква, Колегіум, Богоявленський монастир.
Миколаївська церква була побудована в 1636 р. для монастиря францисканців, який існував того часу в місті. Храм споруджувався в традиціях пізньої готики, з оформленням у дусі раннього Ренесансу, і був однонефною спорудою з гранованим пресбитерієм і квадратною в плані купольною каплицею на південному фасаді. У XVII ст. з півночі до церкви був прибудований двоповерховий корпус келій, а на захід від неї в XVIII ст. була зведена квадратна в плані (10x10 м) двоярусна дзвіниця. У середині XVIII ст. церква була розширена і придбала барочний декор, дзвіниця перебудована у стилі бароко за проектом архітектора П. Гижицького.
Цьому ж архітектору належить і проект колегіуму єзуїтів, побудованого в 1731-1743 рр. Ансамбль колегіуму складається з костьолу і двох учбових корпусів, які створюють перед головним східним фасадом невеликий курдонер. Фасади будівель оформлені пілястрами іонічного ордера, курдонер захищений балюстрадами з білокам’яними декоративними вазами і кованими ґратами.
Після розпуску ордена єзуїтів в 1775 р. колегіум перейшов в розпорядження комітету народної освіти, а в 1805 р. відомий польський просвітник, вчений і громадський діяч Тадеуш Чацький (1765-1813 рр.) відкрив в його стінах Вищу гімназію, в 1819 р. перейменовану в Кременецький ліцей.
За задумом Чацького, гімназія в Кременці повинна була стати поважним учбовим закладом університетського рівня, «Волинськими Афінами». Відкривали її з великою помпою, з салютом з гармат і співом «Те Deum». Спеціально для гімназії була придбана і перевезена з Варшави особиста бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського. У наступні роки книжкова колекція Кременецького ліцею продовжувала постійно поповнюватися. До 1831 р. вона вже налічувала 34378 томів.
На щедрі пожертвування приватних осіб були придбані кабінет, нумізматики, колекція мінералів, обладнані шкільні майстерні і учбові класи. На диво добре були оснащені астрономічна і фізична лабораторії. При ліцеї навіть існувала власна метеорологічна станція з мережею метеопунктів при повітових училищах. У 1806 р. ірландський садівник Діонісій Макклер, який приїхав на запрошення Тадеуша Чацького, за участю професора Віллібальда Бессера заклав при Кременецькій гімназії парк і ботанічний сад. Тут було зібрано 8350 рослин різних видів, їх насіння і живці міг безкоштовно одержати будь-який охочий.
Немало сил Т. Чацький поклав на те, щоб зібрати в стінах Кременецького ліцею яскравий ансамбль викладачів. Вони з’їжджалися сюди з Кракова, Вільно, Варшави, Відня, інших міст. У їх числі були Іоахим Лельовель — крупний польський учений і громадський діяч ХІХ-ХХ ст., Олександр Міцкевич — брат великого польського поета Адама Міцкевича, Еусебіуш Словацький — батько іншого великого польського поета, Юліуша Словацького. Викладали в ліцеї Антон Анджеєвський, Алоїзій Фелінський, Алоїзій Осинський, Богуміл Лінді, Міхал Вишневський, Францішек Меховіч. З Австрії приїхав професор ботаніки і зоології Віллібальд Бессер, в числі викладачів були дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман і академік Петербурзької Академії мистецтв К. Канівський. За рівнем освіти та наукових досягнень Кременецький ліцей мало в чому поступався великим європейським університетам.
Вихованці ліцею походили з різних соціальних верств. Переважали діти дрібної шляхти, але були і діти міщан, навіть селян. І не тільки для поляків були відкриті двері ліцею: у списках вихованців ми зустрічаємо безліч українських і єврейських імен. Бідні учні могли розраховувати на стипендію. Серед вихованців ліцею були талановиті літератори Маврикій Гуславський, Томаш Олізаровський, Францішек Ковальський, Антоній Мальчевський, Юзеф Коженевський, Тимко Падура. Важко переоцінити внесок «Волинських Афін» у формування загальнолюдських цінностей, передової культури.
Після поразки польського повстання 1830-1831 рр. царський уряд поспішив закрити Кременецький ліцей. Його багате книжкове зібрання, нумізматичний кабінет, колекція картин, гравюр і скульптур були вивезені до Києва і передані Університету Св. Володимира. Навіть рослини з ботанічного саду викопували, вантажили на вози і. везли до Києва. А будівлі колишнього ліцею передали православній духовній семінарії, яка проіснувала до 1901 р. Тоді ж, на початку 1830-х років, був ліквідований монастир францисканців, а його Миколаївська церква була перетворена на православний собор.
До інших відомих пам’яток Кременця належать житловий будинок «Близнюки» (XVII-XVIII ст.), що складається з двох однакових, сполучених один з одним будинків з двосхилими дахами, і комплекс Богоявленського монастиря (існуючі споруди датовані 1760-ми роками), при якому з 1633 р. діяло братство, що заснувало друкарню і школу. Тут була надрукована «Кременецька граматика», викладачем братської школи при Богоявленському монастирі був відомий український теолог і проповідник Кирило Ставровецький-Транквіліон (помер у 1646 р.). Монастирська дзвіниця побудована вже в першому десятилітті XX ст.
Пам’ятник-барельєф, встановлений на фасаді приходського костьолу Св. Станіслава (1856 р.), нагадує про те, що Кременець є батьківщиною великого поета-романтика Юліуша Словацького (1809-1849 рр.), «польського Байрона». Цей барельєф роботи скульптора В. Шимановського був привезений і встановлений тут в 1909 р., на 100-річну річницю народження поета. Меморіальна дошка встановлена нині і на будинку, де народився і жив в 1814— 1828 рр. Юліуш Словацький. Батько поета, професор-літературознавець Еусебіуш Словацький, придбав цей невеликий одноповерховий будинок, побудований в кінці XVIII ст. у стилі провінційного класицизму, за два тижні до народження сина. У 1969 р. у дворі був встановлений мармуровий бюст поета (скульптор В. З. Бородай), а за рік до цього польський письменник Ярослав Івашкевич і український — Микола Бажан посадили біля будинку дві берізки на знак того, що творчість Юліуша Словацького належить і польському, і українському народам.
