Розкішний ансамбль собору Святого Юра — одна з найвидатніших пам’яток бароко в Україні. Символ єднання тисячолітньої культури і християнської традиції Сходу і Заходу, впродовж трьох століть він є резиденцією митрополитів Української греко-католицької церкви.
Будівельники собору вибрали для нього на рідкість вдале місце: на вершині пагорба, що панує чи не над усім містом. Біля підніжжя ансамблю розкинувся парк. Старі дерева, що розрослися, підступають майже до самого собору, їх пишні крони перекликаються з примхливими, неспокійними лініями барочної архітектури. Увінчуючи пагорб, собор зв’язує архітектуру і ландшафт в єдине нерозривне ціле.
Перший кам’яний Святоюрський собор був споруджений в 1363-1437 рр. Будівля простояла більше трьох століть. До 40-х років XVIII ст. вона остаточно спорохнявіла і була розібрана. Митрополит Атанасій Шептицький (1715-1746 рр.) почав на його місці будівництво нового величного храму.
1 жовтня 1744 р. був закладений перший камінь в підмурок собору. Проектував його архітектор Бернард Меретин (Мердерер), уродженець Лугано (Швейцарія), що приїхав до Львова в 1738 р.
Видатний майстер пізнього бароко, він залишив після себе безліч прекрасних споруд. До його творінь належать палац Любомирських і костьол кармеліток в Львові, ратуша в Бучачі, храми в Городенці, Лопатині, Буську, Годовицях, Коломиї та ін.
Будівництво собору продовжувалося двадцять років. Після смерті Меретина в 1759 р. будівельними роботами на Святоюрській горі керував Мартін Урбанек, а з 1765 р. — Клеменс Ксаверій Фесингер. Він же побудував митрополичий палац, один з будинків капітулу, терасу навколо собору, двоє воріт, що ведуть у двір, і огорожу.
5 вересня 1760 р. під грім гарматного салюту над собором був встановлений хрест. Остаточно будівництво було завершено в 1764 р., але роботи над декоративним оздобленням храму продовжувалися до 1780 р.
Собор Святого Юра став центром великого архітектурного комплексу, до складу якого увійшли також митрополичий палац, будинки капітулу, дзвіниця, огорожа з двома воротами. Особливістю цього ансамблю, характерною для епохи бароко, є те, що розкривається він перед глядачем не відразу, а поступово. Дорога догори веде через прекрасні парадні ворота, увінчані барочним фронтоном і декоративними вазами. Щоб потрапити на площу перед собором, треба пройти через другі ворота, прикрашені статуями, які символізують церкву Римську (латинську) і церкву Грецьку (візантійську). Цю скульптурну групу виконав в 1770 р. львівський скульптор Михайло Філевич (помер у 1804 р.). Праворуч від собору — ажурні ґрати саду, ворота з дуже динамічними алегоричними статуями «Віри» і «Надії», що належать різцю того ж М. Філевича, зліва — будинок капітулу, навпроти — колонада портика митрополичого палацу. Кам’яні двохмаршеві сходи ведуть вгору, до підніжжя величного собору, що стоїть на кам’яній терасі. Під терасою в невеликому гроті знаходиться скульптура Св. Онуфрія роботи Сімеона Стажевського.
Архітектура собору Святого Юра не залишає байдужим нікого. Тут вражає все: цілісність архітектурного образу, велика кількість декору, вишуканість деталей, майстерність виконання. На рідкість мальовничий і виразний, собор є справжнім сплавом архітектури і скульптури. Фасади оформлені пілястрами іонічного ордера, головний вхід фланкують два сполучені аркою високі пілони, на одному з яких стоїть величезна статуя Святого Афанасія, а на другом — Святого Лева (святі, тезоімениті фундаторам храму — митрополитам Атанасію і Леву Шептицьким). Над входом влаштований балкон, над яким підноситься атик, увінчаний кінною статуєю Юрія Змієборця. Ця динамічна композиція, як і фігури святих Афанасія і Лева, створена скульптором Іоганном Георгом Пінзелем. У творіннях Пінзеля відчувається неспокійний дух рококо, його персонажі живуть і діють, в їх поривчастих жестах відчувається багате емоціями внутрішнє життя. Майстерно вирізані з каменя ліхтарики, ажурні балюстради і атики, які прикрашають фасади собору, — робота українських майстрів Петра Белостоцького і Онуфрія Стефанського.
У плані собор близький до форми латинського хреста (розміри будівлі складають 45x25 м). Чотири могутні пілони несуть систему склепінь з величезним центральним куполом. Над оздобленням інтер’єру працювали живописці і скульптори різних епох і напрямків. Прославлений львівський майстер Михайло Філевич виконав статуї первосвящеників Аарона і Мелхіседека в головному вівтарі (1770 р.). Величний головний вівтар — робота скульптора Себастьяна Фесингера (1768 р.). Автором вівтарних композицій «Христос Архієрей», «Розп’яття», «Таємна вечеря» (1770 р.) є художник Юрій Радзивілевський. Ним же виконані намісні образи, розташовані по боках дияконських воріт. Велична заалтарна композиція «Христос-Вчитель» створена відомим художником другої половини XVIII ст. Франциском Смуглевичем; він же є автором розпису «Хрістос-Пантократор» в куполі.
Особливо багато працював в соборі найбільший український живописець тієї пори Лука Долінський (1745-1824 рр.). Стипендіат митрополита Лева Шептицького, він після закінчення віденської Академії мистецтв працював у Львові. Для собору Святого Юра Долінський написав шістнадцять намісних ікон з циклу «Свята». Він же є автором циклу «Пророки» (1777-1787 рр.).
Настінний живопис собору виконаний в 1870-х роках краківським художником Еразмом Фабіанським. У 1881 р. біля правого пілону був встановлений пам’ятник папі Пію IX роботи Тадеуша Блотницького. Шанованою реліквією собору Святого Юра є ікона Богоматері Теребовльської. Її переніс сюди в 1673 р. з Теребовля єпископ Йосип Шумлянський.
Під вівтарем собору розташований підземний поверх — крипта, де похоронені видатні діячі Української греко-католицької церкви: ігумен монастиря Святого Онуфрія в Лаврові Никифор Шептицький (помер у 1776 р.), кардинал Сильвестр Сембратович (помер у 1898 р.), митрополит Андрій Шептицький (помер у 1944 р.), архієпископ Володимир Стернюк (помер у 1997 р.), кардинал Мирослав-Іван Любачівський (помер у 2000 р.). У 1992 р. сюди були перевезені з Риму і урочисто перезаховані останки верховного архієпископа кардинала Йосипа Сліпого (помер у 1984 р.)
Під час археологічних досліджень крипти собору Святого Юра в 1991-1992 рр. ученими були виявлені останки знаменитого галицького князя Ярослава Осмомисла (помер у 1187 р.). Відомо, що спочатку князь був похоронений в Успенському соборі стародавнього Галича. У 1937 р. його могила була виявлена археологом Ярославом Пастернаком. 31 серпня 1939 р., у самий переддень Другої світової війни, вчений таємно заховав останки князя в крипті собору Святого Юра. 27 серпня 1992 р. прах Ярослава Осмомисла був повторно перезахований у цьому ж місці, в одній з ніш - арксолій.
Невід’ємною частиною ансамблю собору є розташована з південно-західної сторони дзвіниця, побудована в 1828 р. за проектом архітектора Гаєка. На дзвіниці зберігся стародавній дзвін ще княжих часів, відлитий в 1314 р. майстром Яковом Скорим. Митрополичий палац був побудований в 1760-1762 рр. за проектом Клеменса Фесингера; у його зовнішньому вигляді вже присутні риси класицизму. Зліва від палацу розташований ансамбль будинків капітулу. Ліве крило споруджене в 1738 р. (архітектор І. Єдинець), праве — в 1774 р. (архітектор К. Фесингер). Північний корпус був побудований вже в 1864-1866 рр. архітектором Йосипом Браунзейсом.
19 серпня 1990 р., після майже півстолітньої перерви, собор Святого Юра повернувся в лоно Української греко-католицької церкви. У 1991 р. з Риму до Львова приїхав глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський і в стінах собору відбувся перший Синод єпископів УГКЦ. 25-26 червня 2001 р. Святоюрський ансамбль приймав в своїх стінах папу Іоанна Павла II. Під час візиту до Львова він коронував чудотворний образ Теребовльської Богородиці, що зберігається в соборі Святого Юра.
