Жолква — маленьке містечко з багатою історією, справжня перлина в намисті старовинних міст Західної України. За кількістю архітектурних пам’яток Жолква посідає в області друге місце після Львова, враховуючи, що населення міста складає всього близько 12 тисяч чоловік. У 1994 р. історичний центр міста було оголошено історико-архітектурним заповідником.
Попередником Жолкви було невелике селище Винники, яке в 1556 р. перейшло в руки Станіслава Жолкевського, воєводи російського. Його син, теж Станіслав (1547-1620 рр.), прославився як значний політичний діяч та один з найкращих польських воєначальників межі XVI-XVII ст. Він брав участь у всіх військових кампаніях часів короля Стефана Баторія (1576-1586 рр.), а також надавав важливих послуг королю Сигизмунду III, коли його було обрано на польський трон в 1587 р. Завдяки милостям нового короля Станіслав Жолкевський одержав булаву великого коронного гетьмана та почесний титул каштеляна київського.
У 1597 р. Станіслав Жолкевський приймає рішення закласти ні багато, ні мало — своє власне, «особисте» місто. Приводів для здійснення цього амбітного плану було декілька: по-перше, гетьман вважав, що подібний крок підніме престиж його роду та стане своєрідною відповіддю іншому магнату, Яну Замойському, який заснував місто-резиденцію Замостє. По-друге, великі володіння Жолкевських потребували захисту від набігів татар і турецької загрози, яка нависла над Європою. В одному зі своїх листів Жолкевський писав: «Насуваються все страшніші небезпеки. Саме це змусило мене в першу чергу збудувати свій замок і закласти містечко.» На думку деяких дослідників, остаточним поштовхом до ухвалення цього рішення послужив руйнівний набіг татар в 1594 р.
В пошуках відповідного місця для закладки міста-фортеці вибір гетьмана впав на Винники. Нове місто одержало назву Жолква (Жолкев) — на згадку про старовинне родове кубло Жолкевських на Люблінщині. 22 лютого 1603 р. король Сигизмунд III своїм привілеєм подарував Жолкві магдебурзьке право з дозволом проводити в місті щорічно чотири ярмарки.
Закладаючи свою резиденцію, гетьман Жолкевський слідував ідеям «ідеального міста», які розроблялися багатьма італійськими архітекторами епохи Ренесансу. Сучасні дослідники відзначають велику схожість планувальної структури Жолкви з теоретичними проектами «ідеального міста», зокрема з проектом архітектора П’єтро Каттанео. У той же час у зовнішньому вигляді Жолкви міститься менше італійських рис, ніж в іншому подібному пам’ятнику — Замоете, а більше тих ознак, які споріднюють міський ансамбль з місцевими, галицькими традиціями.
Автором проекту «ідеального міста» Жолкви вважається львівський архітектор італійського походження Павло Щенсливий. У будівництві брали також участь і двоє інших відомих львівських архітекторів — Амброзій Пріхільний (Нутклаусс) та Павло Римлянин (Паоло Домінічи). Місто розпланували відповідно до архітектурних ідей ренесансу. Його територія складала близько 15 га і в плані була п’ятикутником. Прямі вулиці, пересічні під прямими кутами, забудовувалися однотипними двоповерховими кам’яними будинками. Соціально-економічна інфраструктура відповідала найпередовішим вимогам тодішньої епохи: тут були лікарня, аптека, громадська лазня, пошта, пивоварний завод, винний погріб. Над дахами пересічних будинків гордо піднімалися позолочені верхи чотирьох башт гетьманського замку, надворотна башта та башта костьолу Святого Лаврентія. Замок Жолкевських і місто мали власні фортифікації, об’єднані в єдиний оборонний комплекс.
Для спорудження замку-резиденції Станіслав Жолкевський обрав укріплене самою природою місце. З трьох боків його оточувало озеро з топкими болотистими берегами, четвертий, південно-східний бік, прикривали міські укріплення. Крім того, з цього боку замок захищали широкий, наповнений водою рів та земляні фортифікації.
У 1620 р. гетьман Станіслав Жолкевський, якому в той час вже йшов восьмий десяток років, загинув у битві з турками під Цецорою. В цій же битві було смертельно поранено його сина Яна. Рід Жолкевських по чоловічій лінії присікся, а Жолкву успадкувала дочка гетьмана Софія, яка в 1610 р. вийшла заміж за Яна Даниловича. В 1670 р. Жолкву успадковує сімейство Собеських, які мали родинні відносини з Даниловичами. З ім’ям Яна Собеського, обраного в 1674 р. польським королем під ім’ям Ян III, пов’язаний період найвищого розквіту міста.
При правлінні Яна Собеського Жолква перетворилася на справжню королівську резиденцію. В стінах замку Жолкевських король приймав іноземних послів, тут в 1683 р. відбулася урочиста церемонія вручення Яну Собеському знаків французького ордена Св. Духу і Меча, присланого Папою Римським. Цими нагородами Європа відзначила гучну перемогу польського короля над турками, одержану ним в 1683 р. під стінами Відня. На згадку про цю подію в Жолкві була створена виставка трофеїв: намети, захоплені в турецькому таборі, були розставлені в замковому парку й утворювали ціле місто.
За часів Яна Собеського закінчилося формування архітектурного ансамблю замку Жолкевських (1597-1606 рр.) — видатної пам’ятки епохи Ренесансу. Майже квадратний в плані, він має розміри приблизно 110х120 м. В кутах височіють п’ятикутні триярусні башти, п’ята, прямокутна, відзначає в’їзд до замку.
Криті галереї з бійницями сполучають башти з двоповерховими корпусами, які створюють внутрішній двір. Південно-західний корпус служив резиденцією власників Жолкви. Він своєю виразною парадністю виділяється серед інших замкових споруд. Його обернений в двір фасад прикрашає двоярусна італійська галерея з аркадами. Колони першого ярусу — тосканські, верхнього — іонічні. Ще за часів Жолкевських кімнати замку були оброблені парчею, оксамитом, позолоченою шкірою, наповнені картинами, килимами, дорогими меблями, колекціями зброї та збруї. Фасади північно-західного та південно-східного корпусів вирізняються набагато скромнішим декором: тут розташовані кімнати для гостей, різні господарські та допоміжні приміщення. На першому поверсі північно-східного корпусу були створені стайні та арсенал, другий поверх займали житлові приміщення та архів.
З південно-західного боку замку було закладено регулярний парк на двох терасах. Кам’яна балюстрада відокремлювала нижню частину від верхньої, між ними була прокладена поперечна алея, в обох кінцях якої стояли альтанки. Верхню терасу прикрашав мармуровий фонтан.
До східної і північної башт замку примикали міські оборонні стіни з бойовими галереями і баштами, зведені в 1613-1621 рр. До наших днів збереглися лише невеликі ділянки стін, з семи башт — лише чотири (дві з них — фрагментарно); одна з башт одночасно служила дзвіницею костьолу Святого Лаврентія. Всі вони були однотипними: триярусними, круглими в плані (діаметр нижнього ярусу близько 11,5 м). З міста вели четверо воріт, захищених надворотними баштами: Туринецькі (північні), Львівські (східні), Звіринецькі (південно-східні) та Глинські (західні). Останні ворота, звідки починалася дорога на Замостє та Краків (звідси інша назва воріт — Краківські), стали свідками тріумфального повернення гетьмана Жолкевського до Жолкви в 1611 р. після перемоги під Клушином і взяттям Москви.
У середині XVII ст. місто укріпили поясом земляних бастіонів, сполучених куртинами і захищених глибокими ровами. Підступи до міських воріт було додатково посилено равелінами. Комплекс фортифікаційних споруд дозволяв гарнізону й городянам з успіхом протистояти навіть значно переважаючим силам супротивника. Втім, абсолютно неприступних фортець не буває. У 1648 р. замок та міські укріплення Жолкви витримали недовгу облогу об’єднаного козацько-татарського війська на чолі з Богданом Хмельницьким, але в 1655 р. козацьким загонам все ж таки вдалося оволодіти містом.
Під захистом кріпосних стін розташовувався цілий ансамбль ренесансних споруд, провідну роль в якому відігравав монументальний костьол Святого Лаврентія і Станіслава (1606-1618 рр.). Проект храму, як вважається, розробив львівський архітектор італійського походження Павло Щенсливий. Після його смерті будівництво завершував Амброзій Пріхільний. У плані споруда має вигляд латинського хреста з прямокутним центральним нефом, квадратними завершеннями трансепту, п’ятигранною вівтарною частиною (пресбітерієм) і куполом над середохрестям. Між краями трансепту і пресбітерієм розташовані сакристії (з південного боку) та скарбниця (з північного). Про те, що храм було побудовано у вотчині прославленого полководця, нагадує скульптурне оздоблення фасадів: фігура небесного воїна Михайла Архангела, яка увінчала західний фасад, і фриз, який оперезав верхню частину костьолу, з рельєфними зображеннями кінних лицарів. Єдиний ансамбль з храмом складає шестиярусна «падаюча» дзвіниця, яка входила до системи міських укріплень.
Костьол Святого Лаврентія став фамільною усипальнею сім’ї Жолкевських, могили яких відмічені мармуровими ренесансними надгробками по боках головного вівтаря. Зліва поховані сам гетьман та його син Ян, які загинули в 1620 р. під Цецорою, справа — дружина гетьмана Регіна (померла в 1626 р.) та дочка Софія. В храмі поховані також декілька представників родин Даниловичей та Собеських, зокрема краківський каштелян Якуб Собеський — батько короля Яна III, і Станіслав Данилович, староста корсунський і чигиринський. Над їх могилами встановлені мармурові надгробки роботи видатного німецького скульптора і архітектора Андреаса Шлютера (1660-1714 рр.), одного з найвідоміших європейських майстрів межі XVII-XVIII ст. На жаль, ці витвори великого художника в радянський період були сильно пошкоджені.
За часів влади Яна Собеського костьол Святого Лаврентія було обернено в своєрідний пантеон військової слави. Перш за все король постарався прославити свої військові подвиги, але не забув він і про гучні перемоги свого попередника. До 1939 р. в стінах костьолу знаходилися монументальні батальні полотна, присвячені найважливішим перемогам гетьмана Жолкевського і Яна Собеського: «Битва під Клушином» роботи Шимона Богушевича, «Битва під Хотином» грона гданських живописців Андреаса Стеха та Фердинанда ван Кесселя, полотна Марцина Альтомонті «Битва під Віднем» та «Битва під Парканамі». В даний час ці полотна зберігаються у фондах музею «Одеський замок».
З родиною Собеських пов’язане також і спорудження в Жолкві ансамблю домініканського монастиря. Основне його ядро — ранньобарочний костьол, дерев’яні будівлі келій та кам’яна огорожа з баштами — було споруджено в 1653-1655 рр. на кошти Теофілії Собеської, матері майбутнього короля, на згадку про її старшого сина Марека, полеглого в битві з армією Б. Хмельницького на полі під Батогом (1652 р.). Костьол домініканців в Жолкві, споруджений за власноручним проектом Т. Собеської, став місцем спочинку Марека Собеського та його матері, яка померла в 1661 р. Їхні надгробки були знищені за радянських часів.
З трьох боків костьол оточують корпуси келій, споруджені наприкінці XVIII ст. замість дерев’яних, в південно-західному куті двору височіє кам’яна дзвіниця. Весь ансамбль оточений кам’яною стіною з круглою оборонною баштою, яка збереглася в південно-східному куті.
У XVII ст. у Жолкві заснували ще один монастир - василіанський. Він розташований на північ від костьолу Святого Лаврентія. Ансамбль монастиря складався впродовж двох сторіч. Його споруди неодноразово реконструювалися, отже до наших днів збереглася лише триярусна барочна дзвіниця над монастирськими воротами, споруджена в 1721-1730 рр. Головний храм монастиря — Троїцьку церкву, закладену в 1612 р., кілька разів капітально перебудовували, сучасний вигляд він знайшов лише в 1905 р. Від первинного храму збереглися лише неф та притвор. Відомо, що в XVII ст. ця церква знаходилася під опікою Яна Собеського, який перевіз сюди з Сучави (Румунія) мощі мученика Іоанна Трапезундського (жив близько 850 р.). У XVIII ст., вже за часів австрійської влади, ці реліквії були повернені в Сучаву, а натомість з Відня в Жолкву доставлені мощі Святого Парфенія (помер близько 250 р.).
Прекрасна синагога в стилі пізнього ренесансу була побудована в Жовклі в 1687-1699 рр. та вважалася найбільшою та найкрасивішою у всій Європі. Можливо, автором її проекту був Петро Вебер, придворний архітектор Яна Собеського. До речі, сам король пожертвував на будівництво синагоги 6 тисяч злотих. З цією спорудою пов’язана пам’ять про великого єврейського філософа Нахмане Крохмале (1785-1840 рр.), який довгий час жив у Жолкві і лише на схилі віку вимушений був переїхати в Броди.
Спочатку синагога мала яскраво виражений оборонний характер, проте в ході подальших перебудов цей характер було в основному втрачено. Лише могутні контрфорси, які підпирають північну і східну стіни, частково, відтворюють колишній вигляд цієї споруди. Квадратна в плані, синагога увінчана витонченим ренесансним аттиком, входи оформлені порталами в стилі раннього бароко. Інтер’єр синагоги було повністю знищено в роки Другої світової війни.
Ансамбль центральної площі Жолкви склався в першій половині XVII ст. Башта міської ратуші, яка піднімається над нею, на жаль, є дуже пізньою пам’яткою архітектури: її побудували на межі 1920-30-х років. До наших днів в Жолкві збереглося декілька десятків житлових будинків, побудованих XVII-XVIII ст. На площі Вічевій та вулиці Львівській вони утворюють цілі ансамблі. На одному з будинків зберігся герб Венеції: тут за часів короля Яна Собеського розташовувалося посольство Венеціанської республіки. В іншому будинку знаходилася широко відома свого часу єврейська друкарня Урі Фабуса Льовіка з Амстердама.
Після смерті короля Яна Собеського власником міста став його син Якуб. Під час Північної війни, в 1706-1707 рр., Жолква ненадовго стала тимчасовою резиденцією російського царя Петра І. Після смерті Якуба Собеського в 1737 р. Жолква перейшла в руки його дочки Людвіки, а в 1740 р. — її двоюрідного брата — Михала Казимежа Радзивілла. За його розпорядженням замок частково перебудували, вхід в палац прикрасили величні зовнішні сходи, які завершувалися восьмиколонним портиком іонічного ордера. По боках сходів були встановлені скульптури литовських та коронних гетьманів.
У другій половині XVIII ст. починається поступовий занепад колишньої королівської резиденції. У 1787 р. власником замку став Адам Юзефович, а міські укріплення були визнані власністю магістрату. З того часу починається розбирання стін і башт міста. Приходить в занепад і сам замок: частину його споруд певний час займали адміністративні установи, потім гімназія. У 1887 р. замок придбав Артур Глодовський, при якому колись розкішний палац Жолкевських і Собеських прийшов в остаточний занепад. Частину споруд замку розібрали на будівельний матеріал. Увінчала цю картину руйнування пожежа 1915 р., спричинена подіями Першої світової війни.
У 1935 р. в замку почалися реставраційні роботи, проте закінчити їх не вдалося — почалася Друга світова війна, під час якої замок зазнав нових пошкоджень. У післявоєнний період значного удару було нанесено пам’яткам культової архітектури. Проте, не дивлячись на всі втрати, місто до наших днів зберегло неповторний колорит XVII сторіччя. Архітектурні пам’ятки Жолкви мають загальноєвропейське значення і займають важливе місце в культурній спадщині України.
