Художник і графік, представник «романтично-народницького» напрямку в живописі, етнограф і педагог.
О. Сластіон народився у м. Бердянську в родині іконописця та реставратора церковного живопису, який навчив хлопця азам малювання. Дитячі враження стали вирішальними у подальшій творчості Сластіона як художника, етнографа та виконавця народних дум. Бачачи здібності сина, батько відправив його навчатися до Петербурга. І хоча Опанасові не вдалося відразу вступити до ПАМ, доля була прихильною до нього. Молодий художник П. Мартинович (з яким Сластіон познайомився у галереї Академії) допоміг хлопцеві вступити до школи Товариства заохочення мистецтв, яку очолював відомий художник І. Крамськой. Одержавши належну підготовку, О. Сластіон став вільним слухачем ПАМ, де навчався у 1874-1882 рр. у професорів І. Крамського та П. Чистякова, одержавши за свої учнівські роботи дві срібні медалі. О. Сластіон не став прибічником напрямів «академізм» чи «передвижництво», а створив власне мистецтво — українське за змістом. У 1887-1900 рр., працюючи художником у Військовому міністерстві, він у архіві-музеї вивчав реліквії Запорозької Січі — клейноди, зброю, козацьке вбрання. Переїхавши 1900 р. до України, художник викладав у Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя (з 1921 р. — Художньо-керамічний технікум); з 1906 р. співпрацював з київським сатиричним журналом «Шершень» та часописом «Рідний край», який видавала О. Пчілка.
Подорожуючи Україною (працював у Києві, на Волині та Чернігівщині; з П. Мартиновичем під час канікул їздив Полтавщиною), О. Сластіон робив безліч замальовок для картин та зібрав колекцію зразків народного мистецтва. Її він 1905 р. продав дешевше собівартості Катеринославському музею (нині Дніпропетровський історичний музей) під час підготовки виставки до XIII археологічного з’їзду. Це рушники, хустки, шовкові пояси, жіночий кунтуш і козацький жупан, селянський одяг, вовняні плахти, килими, вишивки XVIII-XIX ст. з Катеринославської, Полтавської, Чернігівської та Київської губерній. З очільником музею у Катеринославі — Д. Яворницьким — О. Сластіон перебував у дружніх стосунках і співпрацював. Продаючи свою колекцію, художник зауважив, що лише Яворницький може належно зберегти ці унікальні речі, які й досі є окрасою експозиції Дніпропетровського музею.
Треба відзначити роль О. Сластіона у збиранні та популяризації творів українського кобзарського мистецтва. Разом з відомим етнографом і музикознавцем Ф. Колессою він записав багато текстів пісень кобзарів, опублікованих у 13-14-му томах «Матеріалів до української етнолології» (1914 р.). Музичний супровід дум О. Сластіон записував на спеціально придбаний для цього фонограф. Сам художник мав гарний голос і артистично виконував народні пісні та думи у супроводі власної гри на кобзі. Під псевдонімом «Опішнянський гончар» він писав статті про українських кобзарів та їхнє мистецтво до часописів «Київська старовина» та «Рідний край», газети «Рада». Він також створював малюнки до українських народних пісень і дум (зокрема «Дума про смерть козака-бандурника», «Ой зійшла зоря вечірняя»), а 1928 р. художник організував Першу селянську капелу бандуристів ім. Т. Шевченка. О. Сластіон є автором матеріалів до книги «Українські народні думи» (1927 р.). Пам’ятником українського кобзарського мистецтва став альбом з 23 портретів українських бандуристів (виданий лише 1961 р.), створених О. Сластіоном тушшю, пером, чорною аквареллю та олівцем. Перший з них було створено 1875 р., останній — 1928 р. Цікавими є авторські коментарі, у яких зазначено місце народження та мешкання кожного з кобзарів, їхній репертуар, вік та інші відомості. Зокрема, на портреті П. Неховайзуба О. Сластіон написав: «Мій пан-отець, що навчив мене співати думи».
О. Сластіон є автором пейзажів і жанрових сцен, позначених впливом художників-«передвижників»: «Дівчина в українському вбранні», «Проводи на Січ» (обидві 1886 р.), «Миргород» (1901 р.), «Вечір. Село» (1904 р.), «Зима на Чернігівщині», «На Волині». Картини на українські теми («Улюблений куточок», «Бандурист», «У селян») з успіхом експонували на виставках у Петербурзі, Києві, Полтаві та інших містах.
Як громадський діяч О. Сластіон у 1902-1903 рр. опублікував у газеті «Полтавський вісник» та часописі «Археологічний літопис Південної Росії» низку статей на підтримку ідеї В. Кричевського про спорудження будинку Полтавського земства у традиціях української модернової архітектури. У 1910-1913 рр. Сластіон і сам брав участь у створенні архітектурних проектів в «українському стилі» для Великих Сорочинців, водолікувального курорту у Миргороді, шкіл у Кременчузі та Лохвиці. За його сприяння 1920 р. у Миргороді було засновано Мистецько-промисловий музей, якому Сластіон подарував власне зібрання української народної кераміки.
Опанас Сластіон став одним з ілюстраторів творів Т. Шевченка, творчістю й особистістю якого захоплювався ще з юнацьких років. Під час навчання у ПАМ він віднайшов посмертну маску великого поета, часто бував у його меморіальній кімнаті, записував спогади натурників, які пам’ятали Т. Шевченка. Зі студентських років О. Сластіон працював над ілюстраціями до «Кобзаря», перші з яких — малюнки до поеми «Катерина» — мали значний успіх. Наступними стали «Гайдамаки» (1886 р.). Для точного зображення історичних, побутових та етнографічних деталей О. Сластіон консультувався зі знавцями української старовини, вивчив потрібну літературу, побував на місцях гайдамацьких повстань. Видання ілюстрованої поеми «Гайдамаки» стало важливою подією у пропагуванні творчості Т. Шевченка. Як вважають дослідники, рівня графічних ілюстрацій О. Сластіона (виконаних тушшю і пером, зі складними багатофігурними композиціями та заставками) не вдалося досягнути жодному з наступних художників. Вони стали настільки популярними, що тиражувалися на поштових художніх листівках. І. Рєпін вважав О. Сластіона не лише чудовим графіком, а й знавцем козацького побуту. Видання «Гайдамаків» стало можливим завдяки допомозі відомого петербурзького мецената барона О. Штігліца — засновника Художньої школи. За кліше, виготовленими у Відні, друкарня Суворіна у Петербурзі видала поему накладом 3000 примірників. Пізніше книгу перевидавали у Коломиї (1898 та 1919 рр.), Москві (1939 р.), канадському Едмонтоні (1954 р.) та Києві (1969 р.).
О. Сластіон є автором ілюстрацій до поеми Д. Мордовия «Козаки і море», історичних монографій Д. Яворницького «Запорожье в остатках и преданиях народа» та «История запорожских казаков». До значних праць О. Сластіона належить графічний альбом «Старина украинская и запорожская», створений під враженням від перебування разом з Д. Яворницьким на Запоріжжі. До нього ввійшли портрети українських гетьманів, зразки народного вбрання та побутових речей, зображення визначних архітектурних пам’яток, типажі представників суспільних станів Гетьманщини. Ілюстрації до цього видання художник створив у новій для себе техніці літографії.
