Художник, майстер пейзажу й портрету, критик і мистецтвознавець, громадський і культурний діяч, один із лідерів мистецького життя Галичини, автор понад шести тисяч малюнків та картин. У перших роботах І. Труша помітний вплив імпресіонізму, згодом митець перейшов до реалістичної манери.
Народився у с. Висоцькому на Бродівщині (нині Львівської обл.) у селянській родині. Закінчивши початкову школу, вступив до Бродівської гімназії, де, окрім іноземних та класичних мов і літератури, викладали природознавчі науки, а також рисунок та малювання аквареллю. Крім вивчення програмного матеріалу, Іван читав багато творів античної та світової літератури — Гомера, Софокла, Міллера, Гете, Лессінга, французьких, норвезьких, італійських авторів. Змушений після смерті батька заробляти на життя, він давав приватні уроки та малював портрети.
Вирішивши присвятити себе живопису, 1891 р. Іван вступив до Краківської художньої академії — одного з кращих навчальних закладів Австро-Угорщини, де навчалося багато вихідців із Західної України. На старших курсах викладачами були професори Т. Аксентович, Л. Вичулковський, Я. Мальчевський та Я. Станіславський — прибічники модернових напрямів символізму та імпресіонізму. В останньому І. Труша приваблювали можливість передати власні враження від зображуваного, невимушеність композиції, ескізна техніка малювання, насичений колорит. У Краківській академії особливу увагу звертали на пейзажне малярство, яке викладалося на спеціальній кафедрі. Молодого Труша захоплювала природа у «пленері»; він навчився віртуозно використовувати ефекти світла і повітря, передавати «відчуття» природи. Ще студентом він експонував свої картини у виставкових залах Товариства прихильників красних мистецтв в Кракові.
У роки навчання І. Труш став членом українського студентського товариства «Громада», познайомився з майбутнім письменником В. Стефаником. Відмінно завершивши 1897 р. академію, І. Труш у 1894-1897 рр. у Відні та Мюнхені знайомився з кращими музейними експозиціями.
Повернувшись 1897 р. до Львова, молодий художник заприятелював з І. Франком і того самого року створив два портрети у техніці «гризайль» — І. Франка (усього збереглося 10 портретів поета роботи І. Труша) і М. Драгоманова. Тоді ж він почав співпрацювати з Науковим товариством ім. Т. Шевченка (НТШ), яке надало йому майстерню і доручило намалювати портрети своїх фундаторів та І. Котляревського.
У тогочасному Львові не було жодного товариства художників, яке б популяризувало їхні твори на виставках. Справою об’єднання творчих сил зайнявся молодий І.Труш. 1898 р. разом з архітектором В. Нагірним та художником Ю. Панкевичем він заснував профспілку художників Львова «Товариство для розвою руської штуки», яке організувало у Львові художню виставку. На ній І. Труш уперше виставив свої пейзажі та портрети. У цей час українське товариство «Дністер» замовило І. Трушу портрет кардинала Сембратовича (1899 р.), а І. Франко у статті «Малюнки Івана Труїла», опублікованій у «Літературно-науковому віснику» за 1900 р., назвав його «незвичайним пейзажистом» та зазначив, що портрети (кардинала Сембратовича та етнографа Боржковського) найбільш вдалі з його творів. 1899 р. І. Труш влаштував першу персональну виставку з 38 робіт у польському «Товаристві прихільників красних мистецтв» у Львові.
Портрет Івана Франка, написаний Іваном Трушем
З 1890-х років художник часто відвідував Київ, де викладав у Рисувальній школі О. Мурашка та протягом 1900-1904 рр. створив серію етюдів у невимушеній манері — «Михайлівський собор», «Андріївська церква», «Володимирська гірка», «Софійський собор», «Пам'ятник Богдану Хмельницькому», «Пам'ятник хрещенню Русі», «Дніпро під Києвом».
У 1900 р. за завданням НТШ І. Труш у Києві малював портрет Лесі Українки. Цей твір вважають шедевром, хоча його реалізм на межі з імпресіонізмом особисто поетесі не сподобавася. На ньому її зображено з одухотвореним обличчям зі смутком в очах, що «виринає» з темно-кармінового тла. З глибоким тлом майже зливається аскетична чорна сукня, оживлена білим жабо. Вишуканий колорит портрета побудований на контрасті ясних і темних тонів.
У Києві І. Труш спілкувався з композитором М. Лисенком, художниками М. Мурашком і Ф. Красицьким, літературознавцем і фольклористом П. Житецьким. Портрет останнього, як і Лесі Українки, вирішено реалістично без ідеалізації образу. П. Житецького зображено старим огрядним чоловіком з довгою сивою бородою та уважним поглядом. Сіро-брунатні тони підкреслюють урочистий настрій і композиційний лаконізм.
У Києві 1900 р. І. Труш зустрівся зі своєю майбутньою дружиною — двоюрідною сестрою Лесі Українки Аріадною Драгомановою (дочкою М. Драгоманова), яка навчалася у Парижі й непогано грала на фортепіано. Забігаючи наперед, треба сказати, що подружжя виростило двох дочок і двох синів.
Літо 1900 р. І. Труш провів на дачі Драгоманових у Києві на Сирці, де створив картину «Самотня сосна». До його тогочасних визначних пейзажів належить і велика картина «Могила Тараса Шевченка», створена під впливом перебування у Каневі. У цьому самому році Труш відвідав помешкання Драгоманових у Гадячі та побував у волинському маєтку Косачів — родини Лесі Українки.
Повернувшись до Львова, влітку 1901 р. І. Труш влаштував у «Товаристві прихильників красних мистецтв» свою другу виставку. Крім «київських» пейзажів і портретів (Лесі Українки, А. Драгоманової, професора В. Антоновича), там експонувалися жанрові картини з побуту гуцульського села, яким художник захоплювався усе життя. При цьому побутові сцени Труш зображував, не копіюючи дійсності, а синтезуючи бачене і творячи «нову» реальність. Перебуваючи під впливом імпресіонізму, митець не виписував деталі, а сміливо використовував кольори, освітлення, якими підкреслював загальний настрій. Картини «Гагілки» та «Великодня процесія» — невеликі багатофігурні етюди. Перша зображає весняні народні ігри дівчат і молодиць на освітленому сонцем церковному майдані. Барвистості й святковості полотну надають теплі (помаранчеві, жовті й червоні) тони мережаних кептарів, хусток, сорочок, спідниць та запасок. Узявшись за руки, жінки утворили «поміст», яким ідуть двоє дівчаток. Почуття композиційної свободи вносять постаті на першому плані — дві усміхнені дівчинки та доросла дівчина, яка, нахилившись, розглядає свій одяг. Усі персонажі вільні й природні. Дія відбувається на тлі весняного краєвиду, дерев’яної церкви і сільських хат удалині.
Того самого року художник уперше поїхав до Криму «на пленер». Побувавши в Алупці, Алушті, Балаклаві, Севастополі, Одесі, він створив близько 25 етюдів — основу для написання великих полотен. На більшості з них зображено місячне сяйво. Як творча особистість Труш займався також художньою’ фотографією.
Прагнучи яскравих вражень, 1902 р. І. Труш здійснив поїздку до Італії і в Римі зустрівся з Лесею Українкою, яка приїхала на лікування. Його улюбленою натурою стала давньоримська дорога «Bia Annia», яку майстер зобразив на етюді, а потім — на великому полотні.
Повернувшись до Галичини, І. Труш вивчав побут гуцулів, збирав матеріали для жанрових картин, про що писав у листі до Лесі Українки.
1903 р. художник знову побував у Драгоманових та в Криму, а рік по тому одружився з А. Драгомановою. Пейзажист-лірик, він віртуозно оперував колоритом, багатством легких прозорих тонів, за допомогою кольору «будував» пейзажі, а освітленням і колоритом передавав ліричний настрій. Одним із його кращих полотен вважають «Захід сонця в лісі» (1904 р.), написане у Зеленому Гаю — родинному маєтку Драгоманових та Косачів. Сучасники називали І. Труша «поетом сонця». Одну з улюблених тем — Дніпро (відомо близько 180 його картин, етюдів та мініатюрних пейзажів з видами Дніпра) — митець розкривав, показуючи красу ріки в різні пори року і дня, за різного освітлення. Кращим твором на цю тему є велика картина «Дніпро біля Києва» (1910 р.).
1905 р. за ініціативи І. Труша та І. Франка у Львові було засновано Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, яке об’єднало як митців, так і шанувальників мистецтва. Цього самого року художник створив один із кращих портретів своєї дружини: молоду жінку із загадковою усмішкою зображено у зеленій сукні на брунатному із зеленими відтінками тлі. Цей портрет подружжя Трушів подарувало старшій дочці Аріадні. Інший погрудний портрет А. Драгоманової, створений за рік до того (1904 р.), зображує портретовану у чорному капелюшку з темною вуаллю, яка серпанком прикриває обличчя з блискучими темними очима, сповненими життя. Художник майстерно передав мрійливу задумливість і легку посмішку дружини, освітлення, контраст чорних тонів одягу, сіруватого тла і ясного обличчя.
1905 р. разом з композитором С. Людкевичем І. Труш власним коштом видавав перший у Галичині український мистецький часопис «Артистичний вісник». У ньому він розмістив власні статті про першу спільну виставку київських і львівських художників, про необхідність заснування українського музею у Львові, а також замітки «Фотографія і штука малярства», «Артистичний орнамент складки», «Естетика людового костюма».
У цей час І. Труш стає модним, його пейзажі охоче купують. 1908 р. він виїхав до Венеції, де створив пейзажі, в яких гармонійно поєдналися теплі тони стін старовинних будівель (зокрема церкви Сан-Джованні) з синявою моря і неба. Серед портретів того часу заслуговує на увагу образ письменника І. Нечуя-Левицького (1909 р.), вирішений у чорно-білих тонах. У погрудній фігурі, що темною масою виступає на білому тлі, відчувається свобода композиційної побудови.
1910 р. художник з родиною оселився на львівській вулиці Обводовій, де частим гостем був І. Франко. 1911 р. І. Труш виконав ілюстрації для львівського літературно-наукового тижневика «Неділя». Перша — могила Т. Шевченка у Каневі — ілюструє статтю М. Возняка «Народний культ Шевченка в Галичині». Ця ілюстрація є майже ідентичною його великій картині на цю саму тему. В імпресіоністській манері олівцем чи вугіллям виконано ілюстрації І. Труїла до львівських часописів початку XX ст.: погруддя письменника Маркіяна Шашкевича, «Гуцулочка», «На пасовиську».
У 1912 р. І. Труш (під враженням листів Лесі Українки з Каїра до його дружини) вирушив до Єгипту — Александра, Каїра, Саккари, Мемфіса, де замалював чудові місячні ефекти, працюючи переважно прохолодними вечорами і ночами. З Єгипту художник поїхав до Палестини — Єрусалима, Назарета, ріки Йордан. Характерними рисами пейзажів цього циклу є монументальність, узагальнення, лаконічність і стриманість кольорів. Сонячне світло в них не яскраве, синява неба контрастує з жовтизною пісків. До кращих творів митця належать невеликі картини «Сфінкс», «Гробниці в скелях», «Єгипетське село», «Араби в дорозі», «Арабські жінки», «Єгипетський храм»; пейзажі та етюди з храмами, статуями, обелісками, пірамідами, побутовими сценами. У картині »Гробниця біля Гізи» досить «нецікавий» архітектурний пейзаж художник «пожвавив» постаттю араба та зеленню дерев, що видніються позаду купольної кам’яної гробниці. Єгипетські пейзажі І. Труїла не є точним відтворенням пам'яток давнини, а мають значний «відбиток» авторської фантазії. Повернувшись додому, І. Труш у 1912 р. виїхав до Києва на виставку в Художньо-промисловому і науковому музеї.
У 1920-х роках І. Труш багато працював як портретист. Як і в пейзажах, у його тогочасних портретах відбулися значні зміни: став «теплішим» колорит, сміливішим широкий мазок, пензель набув легкості й віртуозності. Одним із цікавих жанрових творів є картина «Дві гуцулки»'. на тлі пейзажу — дві дівчини: доросла і світловолоса та маленька і чорнява. їх постаті, освітлені сонячним промінням, монументально вимальовуються на тлі неба і зеленої левади з рядками дерев та сільською хатою на далекому плані.
У цей час митець малює краєвиди у місячному освітленні: «Село у місячну ніч», «Ставок уночі», «Хата під яблунею», «Млин уночі», вирішені в холодній колористичній гамі синього і жовто-зелених тонів.
Наприкінці 1920-х років І. Труш часто їздив до львівських передмість — Брюховичів, Янова і Добростанів, де малював соснові ліси, узлісся і гаї, галявини і пні. У картині «Самота удвох» (створеній у ескізній манері у ніжній гамі вохристо-брунатних тонів) митець тонко передав почуття самотності: на передньому плані — краєвид з піщаним урвищем та два деревця, які наче туляться одне до одного. Одне — високе і майже безлисте, друге — мале та криве... До кращих тогочасних портретів належать автопортрет І. Труша і портрет його дочки Аріадни.
У ці роки І. Труш брав участь у художніх виставках у Львові, Кракові, Познані, Лондоні, Відні, Софії. У тогочасній творчій спадщині художника більшу частину становлять пейзажі — «Самотня сосна», «В обіймах снігу», «Місячна ніч над морем» (усі — 1925 р.); цикли «З життя пнів» (1929 р.), «Квіти» (зображення квітів, вирощених художником у своєму саду), «Луки та поля» (зображення полукіпків і копиць сіна серед полів, на узліссі за селом, характерні для краєвиду Галичини — прості за композицією та багаті за колоритом).
І. Труш створив і чимало жанрових полотен, що вирізняються лаконізмом художніх засобів і композиції: «Гуцулка з дитиною», «Гром», «Йордан на Гуцульщині», «Гуцулки біля церкви». Темі галицького села присвячено низку етюдів та картину «Пралі»: молодиці перуть білизну на тлі сонячного пейзажу з річкою та узгір’ям. Цікавою за композицією та колористичною палітрою є велика картина «Трембітарі»: на тлі гірського сутінкового пейзажу грають на трембітах два гуцули, зображені у профіль. Один — старий у темному сердаку, другий — молодий чорнявий у візерунчастому кептарі. В їхніх постатях відчувається напруга від утримування важких трембіт, що чітко вимальовуються на тлі неба, зеленої полонини та смуги синіх гір. Навислі хмари підсилюють драматизм і суворість настрою картини. Постаті трембітарів, досить «пласкі» та умовні, пов’язані з пейзажем в одну декоративну єдність.
Картини І. Труша були настільки популярними, що ще за життя майстра робилося чимало їх підробок, які й досі «циркулюють» на художньому ринку. Найбільше зібрання робіт І. Труша зберігається у Львівській картинній галереї, Національному художньому музеї України в Києві, у приватних зібраннях. У Львові на честь видатного митця названо вулицю, де він жив у 1910-1941 рр. У віллі художника (збудованій за проектом О. Лушпинського у стилі «модерн») 1986 р. було засновано Художньо-меморіальний музей. Цей особняк заповіла Національному музею у Львові дочка художника Аріадна. Ім’я І. Труша носить Львівський коледж декоративного й ужиткового мистецтва.
