100 Великих загадок історії України - Гроші українських гетьманів: правда і вигадка

100 Великих загадок історії України - Гроші українських гетьманів: правда і вигадка

Як відомо, однією з ознак державності є наявність власної монети.

На землях України перші монети чеканилися ще в часи скіфських царів. Проте власне слов’янська (точніше, староруська) грошова одиниця вперше з’явилася лише в X ст., коли князь Володимир почав чеканити в Києві свої гроші. До наших днів збереглися лише лічені екземпляри цих золотих і срібних монет, тому важко встановити, скільки їх насправді було випущено. Грошові «емісії» Староруської держави стали першою спробою створити вітчизняну валюту. Проте успішнішим було впровадження на староруський ринок так званих «монетних» злитків, які іменувалися гривнями. Значна кількість таких металевих злитків в скарбах ХІ-ХІІІ ст., знайдених від Новгорода до Чернігова і Південної Русі, свідчить про їх широке розповсюдження як платіжного засобу.

Походження гривні є достатньо спірним питанням. Деякі дослідники вважають, що спочатку так називали масивні нагрудні обручі — деталь чоловічого костюма представників суспільної еліти. Назва цієї прикраси може походити від староруської назви шиї — грива. Іноді для оплати покупки від обруча відсікався шматок певної величини. Можливо, обрубування іменувалися рублями. Пізніше, в так званий безмонетний період, в Древньоруській державі перебували в обігу 200-грамові бруски срібла, які також іменуються гривнями. Ці злитки могли бути переплавленими в зручнішу форму уламками шийних гривень дружинників і бояр часів князів Володимира і Ярослава Мудрого. На честь цих «монетних» злитків була названа сучасна грошова одиниця України — гривня.

Наступну спробу налагодити в Києві випуск «української валюти» в XIV-XV ст. зробили Олельковичі — представники литовської княжої династії. Але ці срібні монети не змогли конкурувати з «більш вагомими» золотоординськими і західноєвропейськими грошима.

Крім реально існуючих грошей, українська історія знає і приклади існування «міфічних» монет, про які багато хто чув, але майже ніхто їх не бачив. До них відносять гроші гетьмана Богдана Хмельницького.

У 1649 р. російський посол Григорій Кунаков, який знаходився в резиденції Хмельницького — Чигирині, в своєму донесенні до Москви повідомив, що гетьман виготовляє власну монету, з одного боку якої зображено меч, з іншого - «Богданове ім’я». Московському дипломату вторив в 1652 р. в своєму донесенні до Варшави і польського гетьмана Станіслав Потоцький. Проте після смерті в 1657 р. Б. Хмельницького в західноєвропейських газетах і дипломатичному листуванні факт існування українських грошей більше не згадувався.

Намагаючись пояснити цей феномен, співробітники журналу «Навколо світу» в 2003 р. провели журналістське розслідування, в результаті якого була зроблена спроба з’ясувати: а чи були, власне, гроші? Згідно з гіпотезою, яку свого часу висловив відомий нумізмат І. Спаський, московський дяк Г. Кунаков (який першим повідомив про чеканку в Чигирині власної монети) ненавмисно ввів в оману як своїх сучасників, так і нащадків. Адже сам він її своїми очима не бачив, дізнався про це від слуги литовського підканцлера Сапеги, татарина А. Бреїмова. В свою чергу, Бреїмов міг прийняти за монету Хмельницького польський пам’ятний жетон, випущений на честь перемоги Б. Радзівілла в 1649 р. Один з екземплярів цього жетона, який знаходиться в музейній колекції Ермітажу, Спаський бачив особисто. На одному з його боків дійсно зображено меч, на іншому — чоловічий портрет і напис латинською «Божою милістю Богуслав Радзівілл князь». Не виключено, що Бреїмов, який скоріше не вмів читати латинською, ім’я «Богуслав» розібрав як «Богдан». Якщо все дійсно було так, то можна з жалем констатувати, що ще одна історична сенсація на перевірку виявилася міфом.

Тим часом виявилось, що існують й інші версії історії з монетою Хмельницького. Можливо, Хмельницький встиг виготовити лише декілька пробних екземплярів, які і бачили нечисленні очевидці. Переговори, які розпочалися з Москвою, дали гетьману шанс розраховувати не лише на військову, але і на грошову допомогу російського царя. В такій ситуації, що змінилася, необхідність чеканки власної монети відпала, оскільки український ринок незабаром у великій кількості наповнили російські гроші. До того ж, навіть якщо монета Хмельницького насправді існувала, вірогідність того, що хоч один її екземпляр міг уціліти до наших днів, є надзвичайно малою. Адже в XVII і навіть XVIII століттях через дефіцит дорогоцінних металів старі монети, як правило, переплавляли для виготовлення нових. Не виключено, що така ж доля спіткала нечисленні монети Богдана Хмельницького.

Петро Дорошенко

Хмельницький був не останнім з українських гетьманів, які намагалися запровадити в Україні власну монету. Друга подібна спроба (правда, не повністю законна) належала одному з яскравих політичних діячів періоду Руїни — гетьману Петру Дорошенку (1665-1676 рр.).

Ще на початку XX ст. дослідники української історії припустили, що монетний двір Дорошенка спочатку знаходився у волоському місті Торговиці, а потім перемістився в українське містечко Лисянку1. Проте в результаті подальших досліджень було встановлено, що на Торговицькій «монетарні» виготовлялися турецькі і татарські монети, до чеканки яких Дорошенко не мав жодного відношення. В Лисянці працював монетний майстер Ян Гранковський. Потрапивши до полону, на допиті в Малоруському наказі він зізнався, що був майстром у львівській королівській «монетарні», а потім чеканив монети для гетьмана Дорошенка.

Зробивши невеликий екскурс в історію, відмітимо, що, згідно з угодою, підписаною в 1658 р. в місті Гадяч між гетьманом Іваном Виговським і урядом Речі Посполитої, Україна (Велике князівство Російське) як автономна одиниця входила до складу Речі Посполитої і, відповідно, одержала право на існування державної казни і чеканку власної монети. Значить, якщо грошова емісія Дорошенка існувала, то вона була цілком законною. Коли б не одна обставина.

Вивчення протоколів допитів Гранковського і опис його інструментів, знайдених під час обшуку, свідчать, що в 1669-1679 рр. в Лисянці він займався підробкою польських монет — солидів, 1,5 — і 6-грошовиків. Якщо вірити словам Гранковського, він працював з дозволу і на користь гетьмана Дорошенка. Проте, знаючи «методи роботи» під час слідчих дій XVII ст. — диби та інші «детектори брехні», можна припустити, що майстер з підробляння грошей міг і обмовити свого добродійника. Хтозна...

Хоча версія про гетьмана Дорошенка — покровителя фальшивомонетників, на тлі історичних реалій другої половини XVII ст. (політичний хаос, розруха, нескінченні війни) виглядає цілком правдоподібно.

1 Наразі однойменний центр Черкаської обл.

Дійсно — де і коли, як не за часів Великої Руїни, підроблювати гроші і отримувати від цього прибуток?..

Всі перелічені вище номінали (солід, 1,5 і 6 грошей) відносяться до найпоширеніших в другій половині XVII ст. в Україні монет. На відміну від повноцінних золотих і срібних грошей, вони належали до так званих «біллонних» (неповноцінних) монет, номінал яких значно перевищував ціну металу і роботи. Їх випуск приносив емітенту так званий «монетний дохід», який утворювався внаслідок різниці між номінальною вартістю монети і реальними витратами на її виготовлення. Кількість срібла в таких монетах була незначною, а в особливо важкі історичні періоди їх чеканили з міді та інших «неблагородних» металів.

Солід (також іменований шелягом) дорівнював 6 динаріям і складав 1/3 польського гроша. Вперше цей номінал з’явився в Україні після грошової реформи 1579 р. польського короля Стефана Баторія. В 1,130 г його маси срібло складало 0,180 г. У 1627 р. чеканка солідів на монетних дворах Речі Посполитої була припинена, їх почали ввозити з інших держав, наприклад, з Прусії. Українські ринки наповнили фальшиві соліди, виготовлені в Сучаві — тодішній столиці Молдови. Через брак розмінної монети за часів короля Яна Казимира в 1659-1666 рр. була проведена масова емісія мідних солідів — «боратинок», які було дуже легко імітувати. Підроблені «боратинки» складають більшість в українських скарбах другої половини XVII ст. 1,5-грошовик (який називали також «чех» або «півторак») чеканився з 1614 р. У 1,54 г його маси срібло складало 0,72 г, тоді як в 12,4 г загальної маси 6-грошовиків (або «шостаків») чисте срібло складало 4,63 р.

Мабуть, в Лисянці Гранковський виготовляв монети, використовуючи штемпелі львівського монетного двору. Тому фахівці вважають, що шукати «лисянські» монети потрібно серед монет зі знаком Львівської «монетарні» часів її існування — 1656-1663 рр.

Немає сумніву, що в першу чергу Гранковський підроблював мідні польські соліди Яна Казимира. По-перше, це було легко, тому що вони чеканилися дуже примітивно. По-друге, на українському ринку того часу вони складали більшість грошової маси.

Складніше йде справа з ідентифікацією «лисянківських» фальшивих 1,5-грошовиків. Невідомо, чому саме вони привернули увагу Гранковського. Деякі дослідники стверджують, що це були монети Яна Казимира з датами до 1662 р. Проте опоненти переконані, що, оскільки вони були мало поширені на українському ринку, поява фальшивок не залишилася б непоміченою. Вони вважають, що Гранковський підроблював 1,5-грошовики Сигізмунда III Вази, — вони присутні у всіх українських монетних скарбах XVII ст., які налічують від 3 до 10 тисяч подібних монет.

Як же серед величезної кількості нумізматичних знахідок XVII ст. знайти монети, підроблені за часів Дорошенка в Лисянці? Дослідники запропонували метод їх вивчення шляхом порівняння технічних особливостей штемпелів. Відомо, що монета виготовляється за допомогою лицьового і зворотного штемпелів. Кожен з монетних дворів використовував характерні лише для нього штемпелі зі спеціальними позначками, що дозволяє відрізнити 6-грошовики львівської чеканки від подібних монет краківського виготовлення. До того ж, штемпелі фальшивомонетників були менш досконалими, ніж штемпелі монетних дворів, мали певні дефекти та неточності. Проте поки ніхто з нумізматів не звалив на себе важке завдання з вивчення величезного масиву монет для виявлення фальшивок гетьмана Дорошенка. По-перше, ця гра не варта уваги, а по-друге, може, і справді все-таки Гранковський під тортурами звів наклеп на гетьмана і ніяких фальшивих грошей не було взагалі...

Втім, якби подібне дослідження все ж таки мало місце, сприятливішого матеріалу, ніж скарб монет другої половини XVII ст., знайдений в Лисянці або поблизу неї, важко було б і передбачити. І такий великий скарб монет короля Яна Казимира 1662 і 1663 рр. чеканки дійсно знайшли в 1982 р. в Лисянці під час земляних робіт. На превеликий жаль, лише незначна його частина — соліди Яна Казимира, надійшла до місцевого історичного музею. Решта монет розійшлася по руках. Уцілілих знахідок явно недостатньо для того, щоб провести повноцінне дослідження і підтвердити або спростувати той факт, що ці монети — дійсно фальшивки, які карбували в Лисянці за часів гетьмана Дорошенка.

Можна припустити, що Лисянський скарб 1982 р. означає місце розташування «монетарні» Дорошенка. Проте не виключено, що майстерня з виготовлення фальшивих грошей могла також знаходитися в одному з підземель, споруджених в XVII ст. Ці просторі підземні лабіринти частково збереглися як в місті, так і поблизу нього. Місцеві легенди стверджують, що в них могли розминутися два кінні вози. Які таємниці зберігають підземелля Лисянки, ще слід розгадати. Хтозна, можливо, десь там можна відшукати сліди таємного монетного двору гетьмана Петра Дорошенка.