Кримський півострів самою природою створений для успішної оборони — для цього досить поглянути на карту. Радянські війська мали всі можливості для його утримання в 1941-1942 рр., але реалізувати їх не вдалося. Були потрібні пояснення, які породжували чимало міфів. Ударною силою на полях Другої світової стали танки. Уміле їх використання вирішувало результат битв. Ось і народився черговий міф про роль танків у боях за Крим.
Воротами на півострів завжди служив вузький Перекопський перешийок. Наприкінці вересня 1941 р. там розвернулися запеклі бої. У наполегливих боях 24-29 вересня (позиції чотири рази переходили з рук в руки) 46-а і 73-а піхотні дивізії німців розбили чотири радянські дивізії і відкинули їх до Ішуня. Звістка про здачу Перекопу справила приголомшуюче враження. Не дивувався тільки генерал П. Батов, який керував обороною: адже нашій 156-ій дивізії довелося вступити «в єдиноборство з ворогом, що мав абсолютну перевагу в танках». Павло Іванович барвисто описує труднощі боротьби з ними: «О 7.30 показалися німецькі танки. У першому ешелоні йшли Т-4. Спочатку їх було 12-15 на кілометр фронту, потім ця кількість зросла до 20-22. Німці кинули в бій на порівняно вузькій ділянці 50 танків. Всі питають, де ж наші танки, коли у фашистів їх хоч греблю гати». А танків у німців стає все більше: «проти кожної нашої частини діяло від 20 до 30 ворожих танків». Така ж картина спостерігається і в інших джерелах. Прокоментуємо.
На всьому Східному фронті у німців було трохи більше 200 Т-4, і, звичайно, велику їх частину кинули проти генерала Батова: подумаєш, десь під Москвою розгортається німецький наступ! Якщо вважати по Батову, то у супротивника було декілька сотень танків. При цьому жодне радянське джерело не називає номера дивізій, що діяли у складі 11-ої армії Манштейна. Виходить, що німецькі танки їздили по Криму самі по собі, без всякої організації, збиваючись в отари по 50, 100 і більше одиниць. Назвати номери дивізій дійсно неможливо з простої причини: у всій групі армій «Південь» було п’ять танкових дивізій, і всі вони в цей час у складі танкової групи Клейста рвалися на Ростов. Туди ж Манштейну довелося віддати і своє єдине моторизоване з’єднання — лейбштандарт «Адольф Гітлер», який, втім, танків теж не мав.
Ось у захисників Перекопу танки якраз були, небагато, за радянськими мірками, але все таки були. Так, у складі 172-ої стрілецької дивізії діяв 5-й танковий полк — 56 плаваючих танків і 10 Т-34, а в 156-ій — штатний танковий розвідбат. До речі, всі свої танки 172-а дивізія на Перекопі і втратила, а всього втрати склали 112 машин.
Після десятиденних боїв 28 жовтня 1941 р. радянська оборона остаточно була повалена і німці вийшли на простори Криму. А генерал Батов продовжує битися в своїй віртуальній реальності: «Кількість ворожих танків біля Армянська виросла до 100. Бійці лізли на танки і кидали пляшки з пальним. 170-а піхотна дивізія німців, з якою діяло більше 60 танків, вирвалася до гирла Чатарлика. Проти 29-ої батареї німці кинули до 30 танків. Нерівна сутичка». Бойовий соратник Батова генерал І. Ласькин авторитетно повідомляє, що Манштейн зосередив 375 танків. Письменник же І. Карпов дуже літературно все це описав: «Гітлерівці прорвали ішуньські позиції. Своїми танковими і механізованими колонами вони вирвалися на степовий кримський простір. З танками боротися було просто нічим».
Але ж не було у Манштейна жодного танка, так що і боротися з ними було не нічим, а немає чого. Механізована колона — всього лише піхота на машинах і бронетранспортерах. Всі «танкові полчища» Манштейна складалися тоді з 24 самохідок STUG III з 190-го дивізіону штурмових гармат.
Щоб випередити війська Приморської армії генерала Петрова і з ходу увірватися до Севастополя, Манштейн створює звідну мотобригаду Циглера. До неї увійшли зібрані «з бору по сосонці» автомобілі і мотоцикли з румунського моторизованого полку, німецьких артдивізіонів і розвідбатів. У цій імпровізованій частині Батов примудрився нарахувати аж 210 танків — більше, ніж в будь-якій танковій дивізії вермахту. Інше радянське джерело указує: «Супротивник посилав все нові і нові танки».
30 жовтня в 40 км. на північ від Севастополя колона бригади Циглера була зупинена вогнем берегової батареї № 54. Цей день прийнято вважати початком севастопольської оборони. Командир батареї лейтенант І. Заїка, як годиться, доповів начальству, що знищив «колону танків». Незабаром з батареї доповіли, що по тій же дорозі рухається ще до 90 ворожих танків. До вечора 2 листопада німці батарею захопили, але вона встигла, згідно з радянськими даними, знищити 15 середніх і один важкий танк. Залишимо це без коментарів, відмітивши лише, що важкі танки з’явилися у вермахті тільки в кінці 1942 р.
Тим часом, німецькі танки продовжували знищувати десятками. Так, вогнем батарей № 10 і № 30 3 листопада на підступах до Севастополя було знищено ще 25 німецьких танків. Важкі бої зав’язалися в районі Дуванкоя, де 7 листопада вчинили подвиг червонофлотці політрука Фільченкова, які знищили гранатами ще 10 танків.
В цей час в східній частині Криму залишки 51-ої радянської армії безладно відступали до Керчі. 6 листопада вони залишили зручні ак-монайські позиції. Радянські джерела повідомляють, що ворогів було дуже багато — «сильні рухомі частини і не менше 50 танків». З іншого боку, в жовтні-грудні 1941 р. радянські війська в Криму втратили 166 танків.
17 грудня Манштейн почав другий штурм Севастополя. Його бронесили були значно посилені. Прибув 197-й дивізіон штурмових гармат. Підтримуючи атаку 22-ої піхотної дивізії, він втратив 7 з наявних 15 самохідок. В цей же час до Севастополя прибув 81-й танковий батальйон (26 танків).
Ворожі танки знищували всі кому не лінь. Так, 29 грудня артилеристи лінкора «Паризька комуна» записали на свій рахунок 19 танків, хоча німецькі війська в боях за Севастополь до 30 грудня 1942 р. втратили тільки 15 штурмових гармат. Виходить, що німецька піхота штурмувала місто без прикриття броні...
То де ж були німецькі танки? У 46-ій піхотній дивізії, що обороняла Керченський півострів, радянська розвідка «виявила» аж... 118 танків, які чомусь не знадобилися Манштейну, який штурмував Севастополь. Але це залишилося на совісті розвідки.
26 січня 1941 р. радянські війська провели Керченсько-Феодосіїську операцію: війська 44-ої і 51-ої армій знову опинилися в Криму. Їм протистояла одна 46-а німецька дивізія. За наявності у неї 118 танків долю десантників передбачити було б важко. Насправді ж німці вимушені були до кінця 2 січня відійти на 100-110 км. Радянські війська зайняли Керченський півострів. Але 15 січня супротивник наніс контрудар і 18 січня відбив Феодосію. Радянські війська втратили 85 танків.
28 січня 1942 р. був створений радянський Кримський фронт у складі трьох армій. На півострів перекинули 629 танків, але багато з них були втрачені в безрезультатних атаках в березні-квітні, і на 8 травня фронт мав в своєму розпорядженні 347 танків.
Нарешті і у складі 11-ої армії Манштейна з’явилися танки — на Керченський півострів прибула 22-а танкова дивізія. Вона мала у своєму складі 176 танків, з них 114 чехословацьких 38(t) з 37-мм гарматою. Середніх Т-4 з 75-мм гарматою було всього 22. З цими силами Манштейн 8 травня почав «Полювання на дрохв». В результаті Кримський фронт втратив всі свої танки і був знищений.
Наступила черга Севастополя. Але 22-а танкова 21-24 травня прямо з-під Керчі відправляється в 17-у армію на Кавказ.
Севастопольці мали в своєму розпорядженні 47 танків. У німців радянські джерела на початок червня 1942 р. налічили 450 танків — штат трьох дивізій. Але після відходу 22-ої танкової дивізії єдине, що залишилося у Манштейна, це три дивізіони (190, 197, 249-й) 75-мм самохідних гармат (близько 50 машин). Для штурму міста потрібні були важкі танки. Це Манштейн розумів. Але оскільки такі танки існували тільки в донесеннях радянських командирів, він вирішив використовувати трофейні машини. Не менше 8 важких КВ, захоплених справними на Керченському півострові, були відправлені під Севастополь. Туди ж з Франції доставили 224-й танковий батальйон, оснащений важкими танками В-2 (всього 17 танків, з них 12 у вогнеметному варіанті). Головним достоїнством В-2 була товста броня (лоб, борт корпусу — 60 мм, башта 56 мм).
Броню В-2 і КВ (лоб, башта 75 мм) не брали радянські 45-мм протитанкові і 76-мм полкові гармати, а 76-мм дивізійні гармати вражали їх тільки при прямому попаданні. Цікаво, що супротивник за успішні дії під Севастополем охрестив КВ «севастопольським танком». Радянські ж дослідники писали про 450 німецьких танків, які штурмували місто.
Третій штурм Севастополя почався 7 червня 1942 р. До 4 липня останній організований опір на мисі Херсонес було зломлено. Для втіхи радянських людей і підняття морального духу Червоної Армії Совінформбюро повідомило, що тільки за останніх 25 днів штурму героїчні захисники Севастополя знищили більше 250 німецьких танків.
Оволодівши Севастополем, німці захопили 26 танків. Бездарно провалена оборона Криму вимагала виправдання. І одним їх них став танковий міф.
