100 Великих загадок історії України - Таємниці Софії Київської

100 Великих загадок історії України - Таємниці Софії Київської

У самому центрі сучасного Києва розташована перлина староруської архітектури — Софійський собор, побудований у 1037 р. князем Ярославом Мудрим. Софія Київська з її широко відомими мозаїками і фресками по праву належить скарбниці світового мистецтва разом з такими спорудами і монументальними живописними ансамблями як Палатинська капела в Палермо (Сицилія), Равеннські мозаїки (Італія), храм Сан-Марко у Венеції тощо. Софійський собор — перша пам’ятка архітектури України, внесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Збереглися і через століття дійшли до нас 260 кв.м мозаїк і 3 тис. кв.м фресок Софійського собору. Навряд чи де-небудь в Європі можна знайти церкву, де збереглося б стільки фресок XI ст. Серёд вишуканого і яскравого живопису можна побачити зображення святих і сюжети з Євангелія. Світський живопис собору в зрозумілій і доступній формі прославляв політичних діячів Русі — Ольгу і Володимира, далі — Ярослава і його синів, підкреслював їх заслуги у запровадженні, розповсюдженні і зміцненні християнства. Практично у всіх приміщеннях Софії були знайдені графіті XI-XIV ст., які свідчать про значний розвиток писемності на Русі серед широких верств населення.

Навколо собору розташовуються монастирські будівлі XVII ст., виконані в архітектурному стилі українського бароко. Внутрішнє оздоблення майже не змінювалося. Наприкінці XVIII ст. з’явився іконостас, а в XIX ст. — чавунні підлогові плитки.

Поблизу головного входу в Софійський собор стоїть пам’ятна стела, вирубана з сірого граніту. Вона нагадує про знаменну подію в історії Київської Русі - заснуванні в 1037 р. великим князем Ярославом Мудрим першої бібліотеки.

Перша і єдина згадка про так звану «бібліотеку Ярослава» міститься в «Повісті минулих літ» під 1037 р.: «Ярослав же любим бо книгам, і многі списавши поклади в церкві святі Соф’ї, юже созда сам». Ось і вся історична інформація, останнє — домисли, припущення, версії і гіпотези. Отже, відома точна дата заснування книжкового зібрання — 1037 р., вказано місце розташування бібліотеки — київський Софійський собор, але досить туманно сказано про кількість книг - «книги многі».

В різний час робилися спроби хоч би приблизно визначити фонд цього книжкового зібрання. Деякі джерела стверджують, що воно «налічувало тисячі книг на різних мовах». У наукових статтях і книгах, опублікованих за останні 200 років, можна знайти різні цифри. Поза сумнівом, що в цій бібліотеці були основні твори Стародавньої Русі, як перекладені, так і оригінальні, і що її фонд безперервно зростав.

Ми знаємо, що за часів правління Ярослава Мудрого Софійський собор Києва мав у своєму розпорядженні значні зібрання рукописних книг, місцезнаходження яких зараз невідоме. Рукописні книги у всі століття коштували дуже дорого. Щасливий володар навіть одного манускрипту вважався безперечним багачем. Десяток книг коштував цілого статку. Сотню могла дозволити собі лише та людина, в жилах якої текла «блакитна кров». Кожна рукописна книга була справжнім шедевром і мала свою неповторність. Дві абсолютно однакових не було, і не могло бути. Тексти писали на дорогому і рідкісному пергаменті, який вироблявся зі шкіри телят або молодих овець. Для створення книги середнього розміру було потрібне чи не ціле стадо! Оклади рукописних книг прикрашали золотом і сріблом, рясно обсипали дорогоцінним камінням — алмазами, смарагдами, топазами і перлами.

У бібліотеці писарі не тільки копіювали і перекладали з різних мов, але і складали так звані «ізборники» — переписували уривки з різних іноземних книг; писали і власні оригінальні твори (публіцистичні та літературні). Книгописанння було цілою галуззю, адже над книгою трудилися не лише переписувачі і перекладачі, але й палітурники, редактори, художники, ювеліри, майстри з вироблення пергаменту.

З книг, переписаних у той час, збереглася кирилівська частина Реймського євангелія. Його привезла до Франції в 1049 р. Анна, дочка Ярослава Мудрого, яка вийшла заміж за Генріха І. Жодних описів, каталогів або ж просто списку книг, які зберігалися в бібліотеці, до цього часу не знайдено. Судити про склад фонду можна лише побічно по двох Ізборниках, складених дияконом Іоанном для сина Ярослава Мудрого, чернігівського князя.

У бібліотеці повинні були зберігатися євангельські та апостольські джерела — повчання, пророчі бесіди, житія святих, а також хроніки, історичні повісті, деякі слов’янські твори, наприклад, «Слово якогось калугера (ченця) про читання книг», збірки висловів, філософські та юридичні трактати, природничонаукові твори. Вважається, що саме в бібліотеці Ярослава Мудрого були розроблені основи збірки законів «Руська правда», «Церковний статут», продовжено складання літописів, а також був створений перший російський «Хронограф за великим викладенням» (тобто всесвітньої історії), складений за візантійськими хроніками Георгія Амартола та Іоанна Малали. Відоме «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, яке він читав в урочистій обстановці перед Ярославом Мудрим і його родиною, безсумнівно, також було в бібліотеці.

Зберегти бібліотеку у той час було справою досить складною. Можна говорити про те, що Софійський собор мав низку бібліотек книжкових зібрань: одні гинули, на їх місці з’являлися нові. У 1169 р., наприклад, Мстислав, син Андрія Боголюбського, узявши Київ, три дні грабував собор і вивіз усі книги. У 1203 р. Софію грабували половці в союзі з російськими князями, і знов постраждав книжковий фонд бібліотеки. Але вона була не єдиною в Києві.

Що трапилося далі з бібліотекою — невідомо, хоча немає ніяких доказів її знищення. На жаль, жодної книги з софійських зібрань поки не знайдено.

Князь Ярослав Мудрий «поклав» книги до Софійського собору Києва, тому логічно припустити, що ці манускрипти за нападів ворогів були заховані там же. І, швидше за все — в підземеллях. Такі підземелля існують поблизу Софії, про частину підземних ходів нам відомо.

Один з ходів було відкрито випадково в 1916 р., коли поблизу собору утворився глибокий провал. Було проведено ретельне археологічне дослідження підземелля. В одному з коридорів була знайдена сенсаційна знахідка — невеликий шматок берести з написом: «Аще хто знайде цей хід той знайде велий (великий. — Авт.) скарб Ярослав». Під час подальших робіт було знайдено тайник з написом, що тут було викопано скарб. Знайдено було лише мідну монету Людовика XIV, половинку перламутрового хрестика і срібну монету Московського царського періоду, яка була сильно стерта.

Учені в один голос тоді почали стверджувати, що знайдене підземелля — це винний підвал, а напис на бересті — містифікація. А оскільки час тоді був неспокійний, розкопки припинили.

Існують також версії, що бібліотека Ярослава Мудрого може знаходитися в Межигірському Спасо-Преображенському монастирі або Видубицькому монастирі. Одним з найнадійніших місць для тайників старовинних книг могли бути лабіринти Ближніх і Дальніх печер Києво-Печерської лаври, а також підземелля підірваного в 1941 р. Успенського собору. Специфічні умови лаврських підземель — сухість повітря, рівна температура — якнайкраще могли посприяти збереженню книжкових скарбів в первозданному вигляді.

Для пошуків «таємничої» бібліотеки сучасні учені використовують також метод біолокації. Цей метод відомий спрадавна, тільки раніше для пошуків використовували виноградну вітку-лозу, а зараз — легку дротяну рамку. Наприкінці 90-х років XX ст. дослідження проводили незалежний дослідник С. Пауков і відомий український фахівець з біолокації професор І. Павловець. В результаті вивчення підлоги Софійського собору їм вдалося знайти на великій глибині невідомий раніше комплекс підземних ходів і скласти їх план, який офіційно був зареєстрований як відкриття. У правому кутку від входу на глибині близько 11 м було розташоване потайне приміщення об’ємом близько 120 куб. м. С. Пауков висловив припущення, що бібліотека може зберігатися саме там.

Кропіткі наукові пошуки тривають і сьогодні. Низка дослідників вважає, що книжкові зібрання не загинули і зберігаються десь в київських підземеллях, можливо — і в самій Софії.

Loading...