Протягом двох десятиліть ця жінка, дочка великого київського князя Всеволода Ярославича, входила до числа найзнаменитіших особистостей середньовічного світу. Княгиня Євпраксія народилася близько 1071 року. Про її юність відомо лише те, що іще дванадцятирічною дівчинкою вона потрапила до Саксонії й виховувалася в жіночому монастирі у Кведлінбурзі, відомому як центр освіти, наук і мистецтв.
Вінчання Євпраксії з саксонським маркграфом Генріхом Штад енським відбулося, коли князівні виповнилося п’ятнадцять, а через рік її чоловік раптово помер. Не досягши повноліття, вона залишилася вдовою — юною, багатою, гарною і зовсім самотньою в чужій країні. Увесь свій час вона проводила в товаристві аббатиси Адельгейди, ігумені монастиря у Кведлінбурзі, й там же познайомилася з братом аббатиси, яким виявився німецький імператор Генріх IV.
Генріх на той час правив імперією вже понад тридцять років. Однак він покохав юну Євпраксію з усім запалом молодості, і в 1089 році в Кельнському соборі відбулося урочисте вінчання Генріха і Євпраксії. При вінчанні князівна прийняла ім’я Адельгейда — на честь своєї монастирської наставниці.
Генріх IV увійшов в історію як жорстокий і віроломний правитель, що холоднокровно розправлявся з супротивниками, і до того ж як великий розпусник. Спроби залучити на свій бік київського князя зазнали невдачі, і ставлення імператора до дружини різко змінилося. Він почав поводитися з молодою жінкою грубо та жорстоко, примушував брати участь в оргіях і намагався втягнути в секту миколаїтів, до якої сам таємно належав. Зрештою імператор ув’язнив її в одному із своїх замків у італійському місті Верона.
Невідомо, скільки Євпраксії-Адельгейді довелося провести у в’язниці. Але в 1093 році вона звернулася за підтримкою до графині Матильди Тосканської, і незабаром загін лицарів на чолі з чоловіком Матильди звільнив Євпраксію з Веронського замку. Графиня Матильда влаштувала Євпраксії аудієнцію у Папи, і той порадив імператриці особисто виступити на великому церковному соборі в Пьяченці з розповіддю про приниження та наруги, яким піддав її чоловік. Євпраксія погодилася, і її викриття стали чи не головною подією цього собору — найбільш представницького та багатолюдного за часів Середньовіччя.
Собор відлучив Генріха IV від церкви, предав анафемі й позбавив престолу. Втративши імператорський титул, той іще якийсь час затято чіплявся за владу, але зрештою був змушений відректися на користь другого сина. Однак до кінця його днів Євпраксію всюди переслідували агенти розвінчаного імператора і найманих убивць. Імператриці довелося поневірятися по Європі, і зрештою, рятуючись від убивць, вона повернулася до Києва у вигляді простої жінки й оселилася в палатах матері.
У 1106 році Генріх IV помер, і Євпраксія, формально ставши вдовою, змогла прийняти чернечий сан і піти в монастир. У 1109 році Євпраксія-Адельгейда померла, не доживши й до сорока років.
Ця мужня жінка знайшла в собі сили відкрито виступити проти наймогутнішого правителя Середньовічної Європи. І головною її зброєю стало усвідомлення своєї моральної правоти.
