"Знайдіть десять відмінностей: Беніто Муссоліні & Владімір Путін" - Павло Казарін

В Україні люблять порівнювати теперішню Росію та Німеччину тридцятих. Але, заради справедливості, треба визнати, що Владімір Путін значно більше подібний до Беніто Муссоліні.

Італійський дуче теж полюбляв іміджеві проєкти. Створював лайнер «Рекс» для завоювання «Блакитної стрічки Атлантики» (перехідна відзнака для найшвидшого лайнера, що перетинає Атлантику). У цьому ж переліку — найшвидший гідроплан у світі МС72 або трансатлантичний переліт Італо Бальбо. Всі вони фінансувалися з держбюджету. Жодної комерції — тільки державна велич.

Нічого дивного у цьому немає. Як і теперішнє російське керівництво, італійський «дуче» не був прихильником расової теорії. Йому був більше до вподоби етатизм — вважав, що посилення держави має бути головним сенсом внутрішньої політики. Квінтесенцію свого підходу Муссоліні сформулював під час виступу в Палаті депутатів у травні 1927-го: «Усе в державі, нічого проти держави і нічого поза державою».

До 35-го року Муссоліні загнав під контроль держапарату три чверті фірм. Банки й приватні особи змушені були відмовитися від іноземних акцій на користь національних цінних паперів.

Його російські послідовники також заганяють під держпарасольку будь-яку активність. Імперія оголошена чільною цінністю, влада сакралізована, квадратні кілометри важливіші, ніж якість життя. Державна служба — єдиний соціальний ліфт. На зміну дітям, що мріяли бути бізнесменами, прийшло покоління, що мріє про службові посвідчення.

Владімір Путін — не етнічний націоналіст. Він — імперець. Кар’єру у РФ може побудувати людина з українським, німецьким чи тувинським прізвищем. Питання у цінностях, що їх належить сповідувати.

Беніто Муссоліні нівелював вплив парламенту — той був позбавлений права контролювати діяльність «дуче». Місцеві вибори пішли в небуття — навіть мерів зрештою замінили призначені очільники адміністрацій. Преса, освіта та кінематограф транслювали ідею, що фашизм — провідна альтернатива лібералізму. Опозиція вищезла. На главу держави замикалися МВС, міністерства оборони, корпорацій, колоній і громадських робіт.

Російський президент точно так само зумів знищити будь-які інститути. Опозиція маргіналізована, вибори перетворилися на профанацію, а у владі геть відсутня система стримування і противаг.

Муссоліні будував «італійський світ». Його інтереси поширювалися на все Середземномор’я. 1923-го року він захопив Корфу і створив маріонетковий режим в Албанії. Передостаннім довоєнним надбанням Риму стала захоплена Ефіопія. Останнім — Албанія, яку завоювали за п’ять днів 1939-го року — якраз напередодні Другої світової. Протягом усього цього часу Муссоліні говорив про перетворення Італії на «велику, поважну країну», на яку зважатимуть Європа і світ.

Але ж і сучасна Росія втелющила на знамена гасло про «вставаніє с колєн». «Рускій мір» як виправдання вторгнення до сусідів. Розмови про «традиційні сфери впливу» як зачіпка для боротьби проти чужого суверенітету. Москва, невдоволена своїм статусом, прагне швиргонути світ у турбулентність, щоб у цьому хаосі вибити собі нове місце в глобальному оркестрі. Й антизахідні устремління так само супроводжуються розмовами про національну велич.

Ми звикли, що успішні держави вибудовуються за однаковими рецептами. Але умови створення неуспішних також не вирізняються різноманіттям. До них завжди належать державна велич і підпорядкованість бізнесу. Пропаганда та експансія. Централізація та критика Заходу. І як вишенька на торті — іміджеві проєкти.

Знайдіть десять відмінностей.

"Дикий Захід Східної Європи". Купити книгу можна за цим посиланням:

https://vivat-book.com.ua/dikiy-zakhid-skhidnoi-vropi.html

А по этой ссылке можно купить русскую версию:

https://vivat-book.com.ua/dikiy-zapad-vostochnoy-evropy.html