Трохи про сумне.
Зараз багато хто щиро вірить у те, що війна все змінила, в першу чергу - у свідомості людей. Це стосується багатьох аспектів, але скажу лише про один. Дехто вважає, що, наприклад, до військових віднині почнуть ставитися з повагою, що на проблеми армії буде негайно реагувати суспільство, що тепер точно не дозволять скорочувати армію ти піднімати питання "надлишкового майна", що тепер військовим побудують нормальне житло і що взагалі - після перемоги військові будуть жити абсолютно по-новому.
Ну що я вам скажу...
Якби я не пройшов аналогічний шлях з 2014 року, то, можливо, повірив би у всі ці казки.
Але я його пройшов і впевнено можу повторити слова Піночета: "Коли приходить біда, вони звуть Бога та солдата. Коли біда минає, про Бога забувають, а солдата засуджують".
І в нашому випадку буде те ж саме, абсолютно. Бо саме це було у 2014-2015 роках. Бо навіть зараз, в "умовно-мирних" містах, включився режим "війни немає".
І так, я вірю у наших людей, тому вже через місяць після перемоги військові та ветерани будуть чути, що їх туди не посилали та що вони там просто пільги та гроші заробляли.
Ні, не не песимізм, це висновок з особистого досвіду. Бо коли за пару місяців до війни вся армія вовками вила, що потрібно підвищити зарплати військовим - суспільство реагувало від слова "ніяк". Проблеми армії були проблемами самої армії і суспільству було насрати.
І це все знову повернеться, обов'язково. Бо біг по граблях - наш національний вид спорту. А як вирватися з цього замкненого кола, я вже навіть не знаю.
