З легкої руки російських пропагандистів князь Григорій Потьомкін став одним із учасників «референдумів» щодо приєднання до Російської Федерації окупованих українських територій. Вбраний у камзол актор, якому було доручено зображати «найсвітлішого», тинявся по абсолютно порожній виборчій дільниці – треба визнати, що з таким комфортом не голосував жоден з учасників фейкових «референдумів» – і говорив про те, що окуповані території завжди були у складі Росії-«матінки».
Якби українським журналістам необхідно було шукати докази, які би підкреслювали неправомірність російських претензій – навіть не лише з погляду міжнародного права, а з погляду історії, – образ князя Потьомкіна був би, мабуть, найкращою ілюстрацією такої неправомірності. Російські пропагандисти провели справжній сеанс самовикриття. Тому що навіть у російській свідомості, навіть у людей, які не дуже цікавляться історією, Потьомкін – це «потьомкінські села». Тобто декорації, які князь вибудовував на шляху кортежу імператриці Катерини Другої в південних областях імперії – якраз у зоні анексійних інтересів Володимира Путіна. І виходить, що одутлий російський правитель своїм декоративним «референдумом» повторює винахід постарілого катерининського жиголо.
Всі знають про те, що саме бачили Катерина та її супутники під час своєї подорожі: просто бідні села, прикрашені й «покращені» підручними князя, – або справжнісінькі «картонні» декорації, самодіяльний театр, який переміщався разом з імператрицею степом та загинув від голоду і злиднів після закінчення подорожі. Значно менше істориків – як російських, так і західних – цікавить питання, навіщо взагалі Потьомкіну знадобилися подібні декорації, чому виникла така потреба.
А відповідь на це питання тимчасом є досить простою. Територія, якою переміщалася імператриця, не мала жодного реального відношення до її держави та самого російського народу. Це була територія анексії: Катерина Друга знищила Кримське ханство та захопила його територію як на півострові, так і на материку. На материку, як ми добре знаємо, сучасна територія була територією непростого симбіозу й боротьби інтересів Кримського ханства та Запорізької Січі.
Ви запитаєте, до чого тут росіяни? Та ні до чого. Росіяни у цій історії – жорстокі загарбники чужих земель, убивці та ґвалтівники. Вони знищували та виганяли населення, грабували палаци й хатини, палили книги… Їхня поведінка нічим не відрізнялася від поведінки сучасних загарбників Бучі й Ізюму. Чи були на боці загарбників також і пращури українців? Зрозуміло, як і зараз, – був би агресор, а колабораціоніст завжди знайдеться.
Важливим є інше. Після знищення Кримського ханства та Запорізької Січі Катерина Друга потрапила на захоплених землях у справжнісіньку порожнечу. Але російські чиновники – не лише вбивці та грабіжники. Вони ще й корупціонери. Потьомкін вирішив продемонструвати Катерині чудову декорацію для того, щоб мати можливість витрачати державні гроші для «розвитку» порожнечі – тобто класти їх собі до кишені. Показово, що ніхто з учасників подорожі – а серед них було чимало людей, які бачили справжню картину того, що відбувається, – правди Катерині Другій так і не сказав. Весь чиновницький апарат був зацікавлений у брехні та крадіжці. Але й сама Катерина теж була зацікавлена у тому, щоб вірити у брехню. Ця провінційна німецька княжна, яка заради влади та багатства перетворила власну спальню на бордель для варварів, яких вона зневажала, хизувалась своєю «цивілізованістю» та листуванням з Вольтером. Їй не хотілося зізнаватися собі, що окупація Криму перетворила на пустелю тисячі кілометрів, якими пересувався її кортеж. Їй потрібні були «потьомкінські села». За чверть століття перебування на російському престолі Катерина Друга сама стала росіянкою.
Тепер ми бачимо повторення цієї історії у нових інтер'єрах. Генерали та чиновники брешуть пітерському босяку, який уявив себе російським імператором. Але й сам Путін потребує цієї брехні – і, зрозуміло, радіє будь-якому князю Потьомкіну на виборчій дільниці. А в оточення вже перехоплює дух від перспектив розкрадання державних коштів на «розвиток Новоросії».
За два з половиною сторіччя в Росії мало що змінилося. Хіба з'явилася бомба.
