Вчора було внесено в Раду закон про нові правила мобілізації.
З огляду на резонансність питання - Офіс президента дав темник Слугам:
- максимально шифруватися, в дебати не лізти і всі питання переадресовувати військовим і Залужному. “Нєвінаватая я. Це всьо військові творять (це якщо вам щось в законі не подобається). І — ми маладци, Зеленський найвеличніший геній (це якщо вам щось у законі до душі)”.
Що тут скажу. Валерій Федорович сказав дуже конкретні речі:
1) Вибачився за помилку. І це мені прямо було аж дуже-дуже. Тому що було це на тлі вічної і вже задовбавшої непогрішимості Випойняликого.
Залужний сказав, що він, як і багато хто думав, що величезні втрати росіян остаточно демотивують воювати не лише армію, а і керівництво рфії. Помилився.
Вийшло як завжди в історії: росіяни воюють за жуковським принципом “солдат нє жалєть — баби нових нарожают” а російське суспільство виховане на пісні: “І толька нам нужна адна пабєда, адна на всєх ми за ценой нє пастаім”.
З цим потрібно рахуватися. Для ворога мобілізаційний ресурс — не проблема. А їх майже вчетверо більше нас. Це треба враховувати.
2) Західним союзникам дуже чітко вказано, що нинішня війна — це війна сучасних технологій, що змінюються щоденно на полі бою. І перемога — це завчасне реагування на оперативно-тактичні виклики. І захід наче усе розуміє і готовий співпрацювати.
3) Про демобілізацію строковиків: Генштаб за те, щоб їх відпустити, а там згідно закону. Ну і ми ж дорослі: хто хотів воювати — вже давно підписав контракт.
А решта прес-конференції — це була безкінечна відповідь на власне одне питання:
- де закінчуються повноваження Міноборони і КМУ і де починаються повноваження ЗСУ і Залужного.
Тут анекдот в тему (вибачайте за чорний гумор):
Хлопчик із затримкою розвитку:
- мамо, а де море?
- ось синок море, перед тобою
- мамо, а де море?
- ну ось же ж, дитинко, ось ти вже нозями в нього зайшов — оце море
- мамо, а де море?
Мама сердито:
- ну що тобі повилазило? Ось пісочок, ось хвильки. Хвильки — це море. Шо не ясно?
- мамо, а де море?
Мама не витримує і синка головою окунає в море:
- та ось же ж воно, ось оце море. Ось, ось, ось...
Синок винирює з моря:
- мамо, шо це було? А де море?
От десь так себе сьогодні на брифінгу Залужного вели себе журналісти. Вони задавали питання про “адеморе?”
- як ви будете надсилати повістки у Дії?:
Залужний:
- дякую за питання, але це компетенція Центральних органів влади. Вони нам поставляють рекрутів — ми навчаємо і воюємо.
- а як ви будете ловити ухилянтів за кордоном?
- Дякую, але це питання до МО і Уряду (от президента він ще не чіпав, жаль). Вони поставляють рекрутів, ми навчаємо і воюємо.
- а як ви будете то, а як ето, а як переето?
- дякую, але це не наші компетенції. Ми навчаємо і воюємо. Ми не втручаємось в компетенції тилу.
Те саме Залужному довелося пояснювати і стосовно перемоги, наступу, оборони:
- війна великою мірою залежить від дій ворога. Ми будемо реагувати. У нас є кілька альтернативних планів на усі можливі ситуації.
- ми триматимемо наші території доти, доки в цьому є доцільність. Але пріоритет — життя воїнів. Тому ми відходимо з руїн. А потім відвоюємо це назад.
Залужний загалом сподобався. Він на відміну Випойняликого говорив конкретно. І конкретно показував — де чия компетенція. Щоб не валили з хворої голови на здорову.
Єдине, чого не вистачає Залужному — це експресії і емоцій. Він військовий і виглядав дуже спокійно — без істерик Слуг і Випойняликого.
Воно, звичайно, піплу від спокою Головкома — спокійніше.
Але ж піпл звик до соплів і сліз. Піплу тяжело.
А мені емоції вже піднабридли. Мені зайшло.
Я би правда задав ще одне питання, але про це пізніше.
