1. Головними сьогодні стали звісно ж кримські події. Як людина, яка вісім років не була на власній дачі під Євпаторією, я, безумовно, маю велику надію саме там відкрити
наступний купальний сезон. Серпень - пік туристичного сезону, і паління у заборонених місцях - це звичайна проблема Криму. Оскільки там зараз переважно тимчасові люди, які не
розуміються на протипожежній безпеці, то, я впевнений, що сезон «кримської бавовни» тільки починається.
А, якщо серйозно, то давайте аналізувати. На Півдні країни, за майже півроку війни, до сьогодні Україна мала чотири значних військових результати - зупинення наступу біля Баштанки та Вознесеньська на Миколаївщині у березні; розбиті російські кораблі в порту Бердянська; потоплений флагман російського Чорноморського флоту - крейсер «Москва»; та звільнення острова Зміїний. Події сьогоднішнього дня на військовому аеродромі під Саками - такого самого рівня. Вони відкривають нову сторінку війни. Колись ми дізнаємось, що це було: ракета ATACMS для Хаймарс(думаю, саме так, бо була ціла серія вибухів); українська ракета комплексу «Грім», яких, кажуть, було виготовлено всього дві на Южмаші; переналаштовані Гарпуни, або щось інше. Як і у випадку з іншими значними подіями на Півдні, важливим є тільки факт знищення ракет та літаків на території Західного Криму на відстані 200 км від території, яка контролюється українською армією. Через 1-2 дні ми дізнаємось, що показують космічні знімки. Росія не готова поки публічно визнати свої втрати, як це було з «Москвою», бо це означатиме повну зміну ставлення до цієї війни, як до безпечної для росіян, що перебувають у окупованому Криму та на територіях Росії, що межують з Україною.
2. Конкретизуємо. На території окупованого Криму є: велика кількість казарм, де живуть військові; мінімум п‘ять аеродромів з літаками та складованими ракетами; бази Чорноморського флоту в Севастополі, Донузлаві, Керчі та Феодосії; велика територія біля Джанкоя, яка використовується для накопичення озброєння для перекидання на Херсонщину та Запоріжжя; штаби ЧФ та різних угрупувань, які воюють на Півдні України; нескінченна кількість складів боєкомплекту; Кримський міст, який є фактично єдиним логістичним каналом для постачання військової техніки на окуповані території Півдня та інше. Не забуваємо, що цей міст також є чи не єдиним варіантом евакуації для численних фсбшників, військових пенсіонерів, кадирівців, яких переселили на півострів. Сьогоднішні корки на мосту в бік Кубані відповіли на питання, що думають росіяни про перспективи війни. Те, що відбулося один раз, може повторитися будь-якиї миті у будь-якій точці півострова. Нагадаємо, що завдяки наданому союзниками озброєнню в останні дні знищено величезну кількість складів з боєприпасами на Півдні України, зокрема, велику базу в Новоолексіївці, значну кількість комплексів ППО С-300 та Панцир-1, комплексів РЕБ, радарів, протиракетних комплексів, та всього іншого, чим був насичений окупований росіянами Південь для підтримки власної авіації і для захисту від авіації ЗСУ. Тепер всього цього майже немає, південне угруповання противника найближчими днями стане здобиччю нашої авіації, яка вже почала бойові вильоти на Херсонщині та Мелітопольщині.
3. Тепер поговоримо зовсім про інше: про славу російської зброї, про міфи та реалії в минулому. Розглянемо чотири війни росіян у війнах, які стосувалися зокрема й української території та українців.
Прутський похід Петра Першого у 1711 році. Армія Петра йшла з Півночі по Західному берегу Прута і, як часто буває з росіянами, не зважила на силу ворога, й була притиснута турками до ріки. Частина козацтва після Полтавської битви була на боці Петра. Запорожці разом з кримськими татарами підійшли із Східного берега Прута і заблокували росіянам шлях до відступу через річку. Після втрати половини війська, покращивши жорсткі умови угоди за допомогою хабара турецькому паші, Петро Перший, тим не менше, втратив Південь, включно з фортецею Азов. Більше сюди він не поглядав, вже навчений турками та козаками. Я думаю, і зараз Азовом (Маріуполем) росіянам недовго залишилося володіти. Путін обрав своїм кумиром Петра, тому побачимо.
Кримська війна. Найбільша ганьба Росії у XIX столітті. Ще недавно найсильніша армія світу за правління Катерини Великої програла об‘єднаному Заходу (а не Туреччині, яка була слабкою) війну на теренах майбутньої України саме на рівні переваги англійців та їхніх союзників в техніці і тактиці. Справа була ще й у старому царі, який, окрім мордування власної армії, не практикував жодних спробу зрозуміти ситуацію на фронтах. Це була майже світова війна за кількістю залучених країн та масштабами театрів військових дій. Саме через це радянські та сучасні російські історики «чомусь» весь час забувають про кримську війну.
Перша світова, яка почалася 28 липня 108 років тому, і фронти якої простягалися по Волині, Галичині і Буковині. Вона показала повний крах російського військового мистецтва. Тільки Брусилівський прорив на Волині проти військ такої ж архаїчної австро-угорської армії можна записати в позитив росіянам. Однак, після перекидання на цей театр військових дій німецьких частин наступ було зупинено, і росіяни традиційно перейшли до мародерства і терору мирного населення на тимчасово окупованих ними австро-угорських територіях. У ці дні на землях Східної Прусії відбувалася трагедія російської армії генерала Самсонова, який, переоцінивши власні сили, ресурси та вміння керувати військами, зазнав поразки після атаки власних переважаючих сил на розумних та маневрених німців (майже вся його армія опинилася у полоні, а за нею майже повністю була знищена і армія російського генерала Реннекампфа). Ці дії передували втраті росіянами ініціативи, значної частини сучасної Польщі, а згодом - і краху всієї російської імперії, яка не витримала протистояння з технічно та економічно потужнішою Німеччиною.
Друга світова. Ми не будемо аналізувати все, що відбулося на фронтах. Звернемо увагу на деякі речі: безглуздість сталінського керівництва у перший рік війни, відсутність бойового духу у деморалізованій армії, нескінченні оточення армій та здачу в полон мільйонів бійців. Ворога було зупинено завдяки техніці, яка надходила за ленд-лізом від американців та англійців через Мурманськ, Баку та Владивосток; авіаційному паливу від британців з Ірану; жорстокому наказу «ни шагу назад», заград-загонам та смершу, які розстрілювали всіх, хто відступав у боях. Повна байдужість до власних жертв притаманна російському військовому керівництву і зараз.
4. Таким чином, ми розуміємо, що панічне звільнення територій Півночі України в кінці березня - це був єдиний спосіб для російського командування запобігти величезним втратам особового складу та техніки власної армії. Зараз українське командування, знищуючи численні склади боєприпасів, палива та інших військових ресурсів росіян, змушує їх замислитися про швидке залишення територій українського півдня з оголошенням завершення спецоперації з декомунізації України. Думаю, єдина причина, чому окупанти досі не покинули Херсон, - це небажання зменшувати відстань від української ракетної артилерії до Криму. Сьогоднішній день показав, що ця тематика вже теж втрачає актуальність. Українці вже вміють керувати «бавовною» в глибині Криму, і питанням найближчих двох тижнів буде «що виберуть загарбники - панічну евакуацію правобережного угрупування чи серйозну кількість полонених?». Я приблизно два місяці говорю, що Україні немає сенсу атакувати Херсон, що єдина можлива операція на цьому напрямку - звільнення Мелітополя після деморалізації противника хаймарсами. Саме це місто є ключем для всього Півдня - від Маріуполя до Криму. Питання частини Донбасу, окупованої у 2014, є набагато складнішим. Тут і великі міські агломерації (хоч і з не дуже вихованими в любові до України, але все таки - нашими громадянами), і лінії оборони, які бетонувалися вісім років. Тут і багато питань військового плану, які ми не можемо аналізувати. Набагато реальніше говорити про Схід та Північ Харківщини. Ми знаємо і про постійну «бавовну» на Білгородщині, про паління там росіяни кажуть приблизно те, що й про останні події в Криму. Тут і велике бажання харків‘ян нарешті повернутись до рідного міста. Тут і розуміння технічного і військово-промислового потенціалу Харкова.
5. І абсолютно про інше. Коли у березні жорстко стояло питання санкцій Заходу, про які весь час говорили український Президент та дипломати, було складно повірити, що через якийсь час дійде до свята святих - газу та нафти. Коли у квітні ми говорили про постачання сучасних видів зброї,- це виглядало фантастикою. Зараз Україна винесла на порядок денний питання про системне блокування надання віз і заборону економічної діяльності росіян країнами-союзницями. Впевнений, це ключове питання. Немає «хороших русских» - є питання колективної відповідальності. Вони повинні повернутися додому, працювати там на зміну влади, або просто цього чекати на власній землі, а потім - ще багато років заробляти гроші на репарації Україні. Вони всі відповідають за 22 роки правління виродка, який почав в 21 столітті війну по типу середньовічних війн проти цілого народу, порушивши всі можливі міжнародні угоди та конвенції. Вони не мають права сказати - «я особисто не винний, бо я був проти». Кожен власник паспорта держави-злочинця є злочинцем. Злочинці повинні повертатися на місце злочину і бути покарані. Росія має стати резервацією.
Слава Україні!
