Кров і трон. Кому насправді належала Русь?

Кров і трон. Кому насправді належала Русь?

Ярополк і Олег — діти князя Святослава від першої дружини, літописом не вказаної.

Володимир — теж син Святослава, але від Малуші — дочки древлянського князя Мала, того самого, хто пішов проти князя Ігоря й роздер його на молодих дубах.

Добриня, брат Малуші — дядько Володимира. Саме він був фактичним правителем Новгорода, коли вирушив туди з малолітнім Володимиром. Добриня — представник тієї ж древлянської лінії, яка не кланялась варягам.

Саме Мал і його рід стали силою, з якою змушена була рахуватись княгиня Ольга. Тому вона видала свого єдиного сина Святослава за Малушу, дочку того самого Мала.

Це був династичний шлюб, політична угода, яка мала об’єднати Русь — не силою, а кров’ю й правом.

Але єдність розлетілась, коли на сцену вийшли старі варязькі змовники.

Свенельд — варяг, найманий воєвода при князях Ігореві, Святославі, Ярополку — залишив у нашій історії слід зради і крові.

▪️ Саме Свенельд залишив князя Ігоря, коли той пішов до деревлян за повторною даниною — без військової допомоги, що й призвело до жорстокої страти князя.

▪️ Свенельд залишив князя Святослава на самоті під Хортицею без військової підтримки, коли той повертався з походу.

▪️ І вже втретє — саме Свенельд підбурив Ярополка вбити свого брата Олега.

Це стало початком братовбивчої війни і спроби узурпації Києва варязьким оточенням.

Коли Ярополк убив свого брата Олега - це фактично була спроба усунення всієї слов’янської гілки і зосередження влади у руках варязького оточення. Свенельд мав вирішальний вплив на політику при дворі Ярополка.

Древлянська відповідь.

Володимир із Добриною, відчуваючи загрозу, зібрали військо в Новгороді та рушили на Київ. Це була не просто помста Володимира Свенельду за його зраду — це було встановлення древлянської гілки на київському троні.

Ярополка вбили. Але сина Ярополка — Святополка — Володимир не знищив, а виховав як рідного. Так діяла людина честі.

Та історія знову повернулась у круг.

Ще за життя Володимира Святополк виявив зрадницькі наміри.

У 1013 році князь Святополк, який тоді правив у Турові, вступив у таємну змову — за участі своєї дружини (дочки польського короля Болеслава I) та єпископа Рейнберна. Ймовірно, йшлося про план відокремлення Турова або навіть спробу повалити Володимира.

Володимир розкрив змову — і ув’язнив Святополка разом із дружиною та єпископом. Рейнберн загинув у темниці.

Святополк вийшов на волю тільки після смерті Володимира в 1015 році.

І відразу зрадив.

Він захотів забрати Київ — і почав із вбивства братів.

Борис ішов охороняти Київ і державу після смерті батька. Його вбили біля річки Альти, за наказом Святополка.

Гліб нічого не знав про смерть батька. Плив Дніпром і був підступно вбитий, також за наказом Святополка.

Третій син Володимира, древлянський князь Святослав, намагався чинити опір, але мусив тікати до рідні своєї дружини в Чехію і був «сколотий» біля нинішнього міста Сколе у Львівській області.

У відповідь Ярослав — син Володимира, князь Новгорода — зібрав військо і рушив на Київ.

Його воєвода - син того самого Добрині.

І так, як колись Володимир із Добринею взяли Київ у Ярополка, тепер Ярослав із сином Добрині рушили на Київ — і помстилися за братів.

Так Ярослав Мудрий став князем Києва.

Це — історія братовбивства, династичної зради і помсти. Але також — історія древлянського опору варязькому впливу.

Малуша, Добриня, Володимир, Ярослав — це місцева українська князівська гілка, яка не приймала чужинців, створила Русь не як колонію, а як свою державу.

А тепер задумайтесь: кого зробили головною фігурою в норманській, імперській версії історії?

Про князя Мала — мовчання.

Бо його лінія не вписувалась у план Москви.

Норманська теорія, написана німцями на замовлення Москви у XVIII столітті в Російській академії наук, зробила все, щоб ви нічого не знали про князя Мала. Його викреслили би з історії, як і інших наших князів, але мусили залишити, бо князь Мал - дід Володимира Великого.

Ключова постать Русі — це не чужинець, а наш князь.

Це древлянин, а не варяг.

Це той, кого не кликали — бо він звідси.

Поверни своє!