"Прилетіло додому фпв - 5 разів! Ми - давай в ліс! Сестра чоловіка - лежача, довелося витягувати її в ліс на колясці. Ми її перли на гору, й там ховалися до ранку. Й якби не дерева - там дуби такі, й ми ховалися за ними від фпв. Я під одним дубком, чоловік під другим, а коляску під кущ, де зелено було й так до ранку".
Пані Ніна з Івано-Шийчиного, прикордонного села на Харківщині. Я чула чимало важких, жахливий історій, й все одно не можу звикнути.
"Ви перли в ліс лежачу хвору і ховалися там всю ніч від ворожих дронів разом з нею?"- перепитую, наче не довіряю.
"Ну, так! Я працюю дояркою, й на роботі нам казали: як чуєте, що летить, ставайте під дуба, що воно спрацьовує на трьох людей. Й тому ми стояли окремо: я - під одним деревом, чоловік - під другим, а коляску в кущі сховали. Так і спаслися. А сусідів наших обстріляли в той самий день - їм також 5 раз прилетіло. Так вони тікали, вилізли у вікно, їх наздоганяли, й сусідка впала! І якби не впала, то хто зна шо було б! Вона зараз в лікарні, розірвалося спереді них! Їх оглушило! І у нас же не було ніяких військових, просто в лісі дві хати – вони й ми".
"Ще місяць тому в населеному пункті знаходилось близько 300 мешканців. Наразі населений пункт без газо- та енергопостачання, відсутній звʼязок. В селі залишається 16 чоловік переважно похилого віку", - пише у зведенні голова й додає фото. Палає, руїни, уламки боєприпасів.
Михайла за ноги з обох боків обіймають двоє маленьких дівчаток.
"Дружина з дітьми виїхали раніше, я лишався - обробляв землю. За вчорашню добу більше 20 прильотів було: і фпв, і каби. Фпв страшніше, бо каби хоча б не полюють на тебе, а фпв - це полювання на все, що рухається. Я агроном, наші поля вздовж паркану, що на російському кордоні. Працівників не пускаємо туди, самі все обробляємо. Й бояться люди виїжджати в поля - раніше працювали, більше не можуть. Та й людей немає: хто за кордоном, хто на війні загинув, багато поранених. В минулому році в мій трактор вдарив фпв, але якщо тоді - це були поодинокі випадки, то зараз це цілеспрямоване знищення всього. Зараз у нас евакуація зерна запланована, ловимо моменти: тумани, негода, менше шансів втратити голову".
На Харківщині ще у квітні розширили зону евакуації - додалися 23 села Великобурлуцької і Шевченківської громад, звідки вивозять дітей. Тепер для цього не обов'язкова згода батьків. Закон ухвалили після того, як батьки потайки поверталися з евакуацій й ховали дітей. А потім військові змушені були їх знову евакуювати, ризикуючи життям.
Ось жінка виїжджає з онуком Іллею, вони з Шевченкового, там поки не оголошено примусову евакуацію - до фронту 30 км.
"Там же у вас команда юних футболістів, вони мріяли про нове футбольне поле", - кажу я жінці.
Згадую історію як місцевий житель Володимир Колій зібрав у своєму гуртку чи не всіх місцевих дівчаток і хлопчиків. Діти грають у футбол, їздять на змагання і в закордонні подорожі. І ми з вами їм не раз допомагали.
"Так! Є такі! Вова Колій - тренер, вихованець нашого інтернату. Але Ілюша туди не ходив, бо він вже навіть на сигнали тривоги реагує... Коли ми були в окупації, над нашою хатою летів літак, і таке враження, що він над яблунями пронісся. І відтоді Ілюша коли такі звуки чує - в паніці. А потім біля школи прилетіло: один приліт, другий, третій, ракета. Це нам дорослим не пережити - це жуть! І в нього по новій пішов стрес. І ми вирішили їхати..."
Чимало людей їдуть в нікуди. Більшість лишається у Харкові - ближче до дому. Хоч, за моїм спостереженням, все менше тих, хто вірить, що повернеться.
***
Цілодобова лінія для безкоштовної евакуації: 203
(фото Віктора Коваленка, Лютівка)
