Війни та поразки Путіна. 1 частина.
1. Хочу ще раз підкреслити, я - не воєнний експерт, але багато чого знаю з історії і аналізую факти. Також багато прочитав художньої літератури і можу сказати, що дуже часто трапляється, що сюжет спочатку кілька разів аналізується письменниками, і тільки після цього відбувається в житті. І йдеться не лише про безліч винаходів Жуля Верна та Айзека Азімова, а й, наприклад, про «Осінь патріарха» Ґарсіа Маркеса або «диктаторські» романи Варгаса Льоси.
2. Путін прийшов до влади в країні, яка поступово відходила від радянських стереотипів. Гебістів тримали на довгому, але повідку, армію поступово скорочували, не фінансували та не дуже поважали, демократичні механізми вельми сильно заважали олігархам, але вони були вимушені з ними рахуватися. Так, були замовні резонансні вбивства, процвітала корупція, комуністи залишалися електоральною, але не організаційною силою, але все це не зупиняло загального руху Росії до поступового вбудовування у світовий економічний та політичний механізм. Перша його війна проти механізму демократичного контролю Заходу за розвитком ринкових механізмів. Вона закінчилася для цивілізованого суспільства в 2008 році арештом, катуванням та вбивством російського юриста Магнітського, який задокументував відібрання бізнесу у іноземного бізнесмена Браудера. Так, власне, і виник відомий усім «список Магнітського» - перший, обережний, але все таки санкційний список; а також усвідомлення, що будь-які інвестиції в Росію - ризик їхньої втрати. У 2014 році найбільш обережні американські та європейські бізнеси почали залишати російський ринок капіталовкладень. У 2022 до них приєдналися і ті, хто звик відчайдушно ризикувати, кидаючи та розпродаючи за безцінь свої активи. Ті, що залишилися, мають чітко розуміти, що вони не тільки грають з вогнем, а й вчиняють репутаційне самогубство. Ашан, Метро та інші.
3. Паралельна війна, яку розв‘язав Путін, це війна з російським бізнесом. Була побудована нова, державно-олігархічна система, коли кожний великий бізнесмен в рф, - лише утримувач капіталів, які належать ФСБ та особисто Путіну. Ті, хто проти, - мають все втратити та замовкнути або самі, як Гусинський, або з допомогою компетентних осіб, як Березовський. Певний час Путін ще зберігав обличчя, і Ходорковському, який не міг уявити себе за гратами, таки довелося провести багато років у в‘язниці та на зоні. Потім йому все ж таки дали виїхати на Захід, але зі своїми російськими активами довелося попрощатися на користь «Роснафти», якій вони забезпечили панування на нафтовому ринку. Поразкою Путіна стало розслідування справи щодо отруєння та вбивства Литвиненка, офіцера ФСБ, який відкрив суспільству наказ, який він отримав на страту Бориса Березовського, російського олігарха-авантюриста, що був офіційним опонентом російської влади. Після вбивства Литвиненка стало зрозуміло, що ФСБ та Путін дотримуватимуться терористичних методів КДБ щодо знищення власних опонентів у будь-якій країні світу. Так демократизації і настав кінець. Підтвердженням цього стали всі наступні справи, в тому числі і пов‘язану з «російськими туристами» в Солсбері. Що ж до російських бізнесменів, то вони або втратили бізнес, як Чичваркін, або працюють на владу, як Вексельберг та Потанін, що відобразилося і у санкціях США та ЄС.
4. Війна, до якої готувався Путін - це не війна з Україною, це війна з Заходом. Для цього потрібні тільки бази - Калінінград, Крим, Тартус у Сирії, і, бажано, Львівська область. Саме для цього йому потрібна вся Україна, а не тільки Донбас та Крим. Йому не потрібно було приєднувати Львівську область разом з Одеською, йому потрібно було приєднати Уряд та Верховну Раду, які підпишуть все, що він скаже. Або йому потрібна мертва зона, випалена земля аж до західних кордонів України. Він міг все купити у 2010-13 роках, граючи в піддавки з Януковичем. Чим більше він вкраде з бюджету - тим більше його закредитує Росія, тим більше потім забере Путін акціями держпідприємств. Але це гра вдовгу, як було з Вірменією.
Там сьогодні все, крім кабінету Прем‘єр-Міністра та трибуни в Парламенті, належить росіянам. І тому прикордонники російські, а не вірменські. Як і бази, політики, опозиція. Чи довго проіснує Вірменія, невідомо. Але Путін хотів пришвидшити процес її загибелі.
І так, він про щось домовився із Заходом щодо Криму у 2014. Але не варто забувати, що джентльменські угоди у демократичних країнах діють винятково, поки «джентльмен» на посаді, і, звісно, тільки в межах конституційних повноважень. Таємні протоколи підписують тільки диктатори, які вважають, що їхня влада, як і їхній вік, - територія, вільна від дії законів історії, фізики та біології. Пакт Молотова-Ріббентропа діяв менше двох років, хоч планувався - на 50. Зараз колесо історії обертається набагато швидше, тому після кримських домовленостей та демонстративно ніяких (навіть фіктивних) санкцій за Крим знадобилося аж два «Мінська» та шалений тиск з усіх боків на дві поспіль українські владні команди, щоб витлумачувати їх положення на користь Путіна. Ставки зростали, були потрібні максимально сильні шахові фігури: не пощадили навіть репутації німецького Президента Штайнмаєра. Путін поспішав. Спочатку його налякав ковід, потім він сподівався, що залякає Зеленського. Потім - 24 лютого. І це стало його головною поразкою.
Красовицький щоденно
