1. У 1917 році стало зрозуміло, що Україна отримає широку автономію, залишиться союзником Російської Республіки у війні з Німеччиною, отримає можливість, і це дуже важливо, в рамках єдиної армії формувати власні військові підрозділи. Серед тих, кому доручили формувати українські дивізії, був і майбутній Гетьман Павло Скоропадський. Власна армія - власна держава. Держава опинилася в руках соціалістів та популістів - людей здебільшого не пристосованих до керування країною в умовах світової війни. Далі виявилося, що фронт поступово розвалюється, ситуація в Петербурзі коливається від поганої до дуже поганої; радикали Леніна та Троцького, з одного боку, Корнілов та інші генерали-монархісти - з іншого; фактичне відділення Фінляндії, німецький наступ. Український фронт, хоч і коливався та породжував чималу кількість дезертирів, а все таки тримався. Це не заважало більшовикам Антонова-Овсієнка та Муравйова окупувати спочатку Харківщину, а далі, вже після Крут, і Київ. Абсолютно нікчемний уряд УНР спочатку демілітаризував країну, розпустивши 400-тисячне військо, а потім з проблемами набрав всього лише 15.000 багнетів, яких не вистачило для збереження столиці. Далі була сепаратна капітуляція в Бересті, для спасіння української державності від більшовиків, які вже приміряли на себе імперську корону, швидкий марш німецьких та австро-угорських армій спочатку до Києва, потім і до Харкова та Таганрогу. Більшовики, які капітулювали за два тижні і підтвердили напіввільний статус України під німецькою окупацією, тим не менше, намагалися створити в Харкові немовби автономну від них Донецько-Криворізьку республіку Артема(Федора Сергєєва). Ленін намагався робити вигляд, що не має до цієї квазідержави жодного стосунку, але без допомоги з Петербурга та Москви, армія ДКР була нездатна щось робити проти кадрової німецької армія, і відступила спочатку до Луганська, а потім к Радянську Росію, до Царицина. Німці не переслідували, дотримуючись умов миру. Їх набагато більше цікавили хліб та вугілля, ніж влада, тому вже в квітні німецькі військові відкинули геть повністю політично збанкрутілу УНР, підтримавши Українську державу Гетьмана Скоропадського, насамперед, заради стабільних державних інститутів, які мали забезпечити постачання зерна. Це не була конфіскація чи контрибуція, запрацював справжній ринок зерна, партія хліборобів стала одним із стовпів держави. Таким чином, перша спроба більшовиків повернути Україну під свою владу закінчилася поразкою, але не від українців, а від німців.
2. Чорний лебідь німецької революції з Першою світовою зупинив і розвиток Української держави. Хаосом наступних років скористалися більшовики. Міський люмпен разом із сільською біднотою грабували все, що можна було ще розкрасти, палили будівлі, знищували владні класи та інтелігенцію.
3. Почалися складні роки, на які припали два Голодомори, репресії, русифікація, повне ментальне знищення українців на власній землі. 1939 рік став фактично не роком об‘єднання України, а роком повного захоплення України сталінським варіантом Російської імперії - СРСР. Доєднання румунських земель до України не було погоджено з німцями на старті при підписанні таємних угод, але стало закономірним в процесі українського державотворення. Російський Чахлик вважає, що Україну створив Ленін, а не українські лідери 1917. Однак саме Сталін доєднав до власної колонії інші етнічні українські землі. Забігаючи трохи наперед, можна сказати, що чеське, а потім польське Закарпаття було тихо прирізано до кордонів Радянської України пізніше.
4. У 1944 році радянська армія атакувала нацистські фронти вже на території Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії. Польська. Це означає, що і українська спільнота на території Польщі, не знала, що в Ялті її прирекли на радянський чобіт і багнет. Політика - мистецтво можливого, і ми не знаємо, чи була альтернатива у Черчилля та Рузвельта окупації Європи росіянами.
5. Таким чином, День Перемоги, який ми стільки років святкували разом із росіянами, - це день жалоби за нашими
загиблими співвітчизниками, закатованим німцями та радянським режимом в Україні, етнічними українцями, євреями, поляками, угорцями, кримськими татарами та іншим народами, які жили на нашій землі, а також і етнічними росіянами, закатованим двома режимами. Це і данина пам‘яті тих наших земляків, хто загинув, звільняючи Європу від фашизму в лавах Червоної (Радянської) армії. Хтось вступив до її лав за власним бажанням, когось було мобілізовано силоміць, в тому числі і тих громадян Польщі та Румунії, кого не питали про громадянство, захопивши їх разом із територією. Це і день пам‘яті вояків УПА, які боролися з двома людожерськими режимами, це і день пам’яті тих, кого вбили в Дробицькому та Бабиному яру, Яновському концтаборі, Дальнику, Трансністрії, Луцькому, Житомирському та інших гетто. Це і день, коли ми згадуємо про волинські події, про вбитих українських та польських мирних селян, яких спровокували спецслужби агресорів. Відповідальність за вбивства на окупованих територіях, - завжди на окупаційних арміях.
6. 8 травня, яке ми тепер відзначаємо разом з Європою - це не день, коли один злодійський режим заступив місце іншого на окупованих територіях, це день, коли Європа сказала, що так більше ніколи не буде. Але не так сталося. Шабаш у Москві, якому передують щоденні максимально активні системні обстріли українських міст - намагання показати всім, що вже не «можем повторить», а «повторили и повторим еще», якщо Світ об’єднається проти цієї чорної зграї. Кілька іноземних сатрапів або просто слабких людей при владі погодилися бути статистами на цьому параді. Цікаво, як вони будуть далі спілкуватися з іноземними колегами. Впевнений, Гаага для путінського режиму гарантована, навіть якщо особисто він до неї не доживе.
На світлині т-34 - єдиний танк на параді на Красній площі.
