НАТО та наступ. Диванна аналітика.
1. Не маючи ніякого права та бажання розбирати дії українських дипломатів та військових, поділюся виключно власним баченням стану справ серед делегацій на саміті НАТО та на лінії фронту з боку ворога, сформованим на основі аналізу відкритих джерел. Щоразу, коли йдеться про "вступ до НАТО", варто мати на увазі, що на наше суспільство має попереду лише одне - постійне усвідомлення завищенних очікувань через обмежений доступ до цілісної картини. Почнемо з НАТО.
2. Погляньмо на ситуацію до 2022 року. Дано: НАТО є оборонним союзом, створеним саме для протистояння з агресивною політикою СРСР(Росії). Які шляхи вони обирають для виконання цього завдання - це, станом на сьогодні, внутрішнє питання. Так, ми - їхні партнери і вважаємо, що тягаємо за них камені з вогню. Однак, у ниє право на власну думку. Наприклад, що вони не є Амазоном, і зброя потрібна їм для себе на випадок, якщо ми не впораємося, або, і це важливо, якщо Путін будь-якої миті вирішить вийти з України і зайти до Естонії або Польщі. Так, саме Естонія і Польща нам максимально допомагають, але це не означає, що уряд, тієї ж Британії, який у 1939 році не допоміг цим країнам через помилки Чемберлена, не має сформованого запасу саме для цього. Також ми повинні розуміти, що США є єдиною державою, яка взяла на себе питання захисту демократії у всьому Світі, і має купу зобов'язань, з цим пов'язаних, від Японії, Південної Кореї та Тайваню, і до Панами, Чилі та Нової Зеландії.
3. Потрібно також розуміти, всі європейські уряди та міжнародні політичні структури нашпиговані російськими симпатиками, які, починаючи з 2000 року почали все активніше працювати на збільшення тиску на Україну та зменшення кількості зброї, яка може бути направлена в бік Росії. Багато кому з наших партнерів складно визнати дійсний рівень озброєння власної армії, не кажучи вже про те, що значна частина оборонної промисловості працювала на мінімальних потужностях. Багато хто за півтора роки змирився з підтримкою України грошима та обмежено зброєю, але досі не готовий мати нашу країну в колі тих, з ким потрібно ділити військову відповідальність за континент. Також більшість з них розуміє, що наближення України до конкретних гарантій членства в НАТО означає і фактичну майбутню підтримку збоку НАТО відновлення і доозброєння України, а також допомогу через прозорі механізми в "роздягання" російської держави та приватного бізнесу з російською пропискою для виплати репарацій українцям. Масштаби цієї війни, нашої держави та проблем, створених Росією для багатьох визначає необхідність працювати в цьому режимі до кінця власних повноважень в цих структурах.
4. Що відбулося у Вільнюсі. Винятково заплановане: презентація для Путіна та його посіпак твердого наміру колективного Заходу підтримувати Україну до завершення бойових дій, відновлювати і модернізувати після цього. Умови зовнішньополітичного плану для вступу не були названі, але це не означає, що їх не існує. Не сталося того, що так наполегливо лобіювали росіяни та їхні молодші партнери, в тому числі і НАТО - розмови про те, що кінцем війни може бути територіальна домовленість та призупинення вогню раніше, ніж наша армія дійде до кордонів. Захід не почув Орбана про зупинку постачання зброї, "шановних" африканських гостей-друзів Путіна про компроміси. Навіть рука, простягнута до всіх, хто хоче її взяти, з боку лідерів та перемовників від КНР, завмерла в повітрі. Саме фіксація підтримки територіальної цілісності України і є головним результатом саміту.
5. Паралельний розвиток подій з новими пакетами зброї, гарантіями Туреччини щодо прийому до НАТО Швеції, очевидного позитивного розвитку сюжету з зерновими угодами в найближчі 3 дні (або підпис Росії, або охорона судів країною НАТО- Туреччиною) повинні показати всім, що підтримка України є і буде, незалежно від сюжетів російських істерик.
Далі буде
