Ще задовго до теперішньої кампанії проти Трампа, тридцять років тому, тоді молодий прокурор, а тепер відомий конгресмен, голова Комітету з розвідки Палати Представників США від Демократичної партії США, Адам Шифф звинуватив агента ФБР у шпигунстві на користь Московії (так званого тоді "СРСР").
Ця історія з тоді 47-річним Річардом Міллером, безалаберним агентом ФБР в Лос Анджелесі, розпочалася ще навесні 1984 року, коли до нього міцно пристала така собі 34-річна совєтська іміґрантка Свєтлана Оґороднікова, як би зараз сказали "активна громадська активістка", яка часто навідувалася до консульства СРСР у Сан Франциско за різноманітними відео, аудіо та друкованими матеріалами з ”історичної батьківщини”, аби розповсюджувати їх серед тодішньої постсовєтської діаспори в Каліфорнії.
На неї швидко звернула увагу кремлівська агентура в США, приставивши до неї спеціального куратора — Алєксандра Ґрішина, акредитованого у ЧША дипломата, а насправді офіцера совєтської розвідки.
Молодий прокурор Адам Шифф взявся до цієї справи у 1990 року, хоча ФБР вело спостереження за сім‘єю Оґороднікових ще з 1982 року, коли з нею почав виходити на контакт агент Джон Гант. Та цей агент зумів не піддатися спокусам хитрої московитки і вчасно порвав з нею на початку 1983 року, а от Міллер, багатодітний колишній мормон, якого напередодні за розпуту вигнали навіть з цієї громади, повністю попався Оґородніковій ”на язичок”, за що й загримів під арешт восени 1984 року. До речі, спочатку його за зраду США було ув’язнено на два пожиттєвих терміни плюс 50 років, але після кількох апеляцій йому скоротили термін до 20 років, з яких врешті він відсидів за зразкову поведінку лише 9, ще й вивчився за цей час на комп’ютерного техніка. Він повернувся до штату Юта, знову одружився на колишній дружині (з якою раніше мав 8 дітей) та помер десь чотири роки тому (у 2015).
Колишній федеральний прокурор Джон Ліббі, який вів тоді на початку 1990-х років разом з Адамом Шиффом справу Міллера та Оґороднікової, нещодавно назвав ту Світлану повним аналогом сучасно відомої Марії Бутіної, а низка експертів звернули увагу на те, наскільки методи сучасної гебні корелюють з методами підривної діяльності Кремля у 1980-х роках.
Конґресмен Адам Шифф знову звернув увагу на справу Міллера три поки тому. Він каже, що як і в 1980-х роках в Лос Анджелесі, під час американської президентської кампанії 2016 року, Кремль зробив конкретні спроби отримати вплив на ключові особи, цього разу на оточення Дональда Трампа. «Точно як у 1980-х роках з Міллером, московити шукали людей з доступом до таємної інформації, і використовували для цього різні прийоми. Вони спокушали фінансовими пропозиціями, вони вдавалися до інших вчинків... Я чітко відчуваю відлуння минулого».
Пропозиція синові Трампа передати йому політично шкідливу інформацію на Гілларі Клінтон; злив Полом Манафортом таємної інформації з передвиборчого штабу Трампа через Олєґа Дєріпаску; довготривалі, аж до кінця 2016 року, розмови з Майклом Коеном, особистим адвокатом Трампа, щодо будівництва Trump Tower у Москві — все це, на думку Шиффа, є доказами латентного впливу Московії на ключових осіб оточення чинного президента США, зокрема й особисто на нього.
В той час коли найближчі соратники Трампа спочатку не розуміли як їх засмоктує трясовина московських агентів, Адам Шифф відразу піднімав тривогу. Наприклад, він прямо говорить, що Пол Манафорт, який роками працював в Україні на московських політиків, добре знав як працює кремлівська агентура. Константін Кілімнік (зараз переховується в Московії), давній бізнес-партнер Манафорта, який допомагав йому в Києві, і який відомий ФБР своїми тісними зв’язками з кремлівською розвідкою, особисто використовував такі прийоми. «Тож все це не було наслідком простої наївності осіб, яких вдалося обдурити», каже Адам Шифф.
Саме тому Адам Шифф вимагає, аби діяльність Трампа було ретельно переглянуто, саме тому він, як голова Комітету з розвідки, хоче отримати усі матеріали розслідування спецпрокурора Роберта Мюллера про зв’язки Трампа з Московією. Адже, як каже Шифф, зараз дуже важливо зрозуміти, як саме діяли ці громадяни США — «як свідомі чи як несвідомі агенти іноземного впливу»?
