Ситуація в Афганістані дуже нагадує 41-й рік в СССР.
Зараз кадрова армія Афганістану просто розсипалася, як картковий будинок.
З талібами власне і воювали мало. Усі або розбігалися по домівках, якщо це недалеко, або здавалися в полон.
Так само і кадрові дивізії РККА у 41-му. Вони штатними розписами були заповнені на 60%. Решту – особливо водіїв, трактористів на тягачі, їздових, обозних, кашеварів – добирали з місцевих.
І от українці і білоруси, особливо із західних областей і дали деру.
Дезертирсство у мехкорпусах скалало до 30%. А небойові втрати по техніці складали до 50% від складу. Розумієте? Половину танків у 9-му мехкорпусі Рокосовського не німці спалили, а свої кинули. А решту німці спалили, бо горючку і снаряди вчасно не підвезли.
Просто українці не захотіли вмирати за Сталіна.
Те ж саме в Афганістані.
Армія почала розбігатися, бо населення або співчувало талібам, або їм «какая разніца».
А що ви хотіли? 60% населення неграмотні. А вчити дітей (особливо дівчаток) почали недавно.
Грамотні ще не виросли. А неграмотна молодь легко навіюється грамотними талібами.
Нагадаю: таліб – це студент медресе, такої собі духовної семінарії.
Бісмарк говорив після франксько-пруської війни: цю війну виграв німецький вчитель.
Громадянську війну в Афганістані виграли мулли.
Якмй ми маємо зробити з усього цього висновок?
1) Ще раз підтвердилося: пасіонарна меншість завжди помикає гармонійною більшістю.
Нарвані молоді і безграмотні хлопці, яких ведуть у бій грамотні, але ідеологічно вмотивовані командири надавали стусанів навченій американцями армії.
Але ця армія в останні місяці жалувалася на невиплату зарплат. А воювати не бажала.
А от нам якраз переживати не варто. Більшість українських пасіонаріїв налаштовані якраз проукраїнськи. А наші «какаяразніца» не в армії служать – а пиріжками торгує.
Так-що аналогії з Україною неумісні.
2) А от місцева влада в Афганістані здавала міста без бою. За ними змилася і центральна влада. Вони зрадили, по-суті тих небагатьох, хто щиро прагнув змін. І не хотів у 21 столітті жити за дикими законами.
Тепер усі пожинатимуть плоди, але відчують це пізніше, коли таліби закрутять гайки.
А тут аналогія з нашим урядом умісна. У нас теж досвід Криму та Донбасу у 2014му показав, що на місцеву владу надії мало. А зараз і на центральну. Пацифісти войовничі тільки з іграшковими автоматами.
3) Маємо зробити висновок про різницю менталітетів. Захід щиро хотів зробити Афганістан демократичним. Але коли народи Афганістану ментально не приймають демократію – то нічого тут не вдієш.
Тут знову ж, аналогія з нами. Скільки не розказуй, що євро стандарт – це не лише євроремонт, а і євро порядок, євро відповідальність, євро (чи англосаксонський) суд – ніхто не розуміє.
Чому ми досі не в НАТО? – скаржиться Найвеличніший. Бо не вмієте себе правильно вести.
Бо соціальний капітал не розвинено.
Бо суспільство, якщо перевести на вік людини – перебуває у стані 13-річної дитини, коли фізіологія вже склалася, а з розумом і досвідом – ще діти-дітьми.
І уряд себе і веде з українцями, як з дітьми.
А дітям подобаються мультики з Найвеличнішим лідером сучасності.
Коротше. Ми ментально ближчі до Європи, ніж афганці, але наші перспективи досі туманні.
Тішить одне: наші освічені пасіонарії таки колись прийдуть до влади.
І таки змінять цю країну.
Виховуйте дітей і плекайте молодь.
Вони кращі за нас.
А совок відімре разом з його носіями.
