Довгий білий стіл, який під час візиту президента Франції Еммануеля Макрона до російської столиці помітив увесь світ – це теж символ. Символ пандемії, що продовжується. Нагадування про те, що перед вірусом однаково беззахисними є і голова держави, який виношує плани смертоносних воєн, і ті люди, які вже за кілька тижнів чи місяців можуть стати жертвами його планів. Білий стіл як образ білої хвороби!
І я, звичайно ж, одразу згадав, що це не я вигадав. Це придумав той самий Карел Чапек, який через вісім з половиною десятиліть після свого відходу став літописцем нашої шаленої епохи. Невипадково кажуть, що у Європі – нашій Європі – відчувається присмак 1938 року. А «Біла хвороба» була написана 1937 року. І ця фантастична п'єса Чапека має абсолютно нефантастичний, документальний сюжет 2022 року. У світі вирує пандемія невідомої хвороби, яка вражає людей, старших за 45 років. Світ охоплено панікою, ліків немає, вакцини немає. Але очільник якоїсь могутньої держави думає лише про одне: як би у цьому хаосі розв'язати війну та захопити нові території. Головний герой п'єси – лікар, якому вдалося винайти порятунок. Але він готовий розпочати виробництво лише у випадку, якщо уряд зупинить війну. Лікарю вдається бути почутим тільки після того, як захворів той, хто сидить за довгим білим столом – і, як це зазвичай буває, виявляється, що маленького мерзенного диктатора хвилює лише його маленьке мерзенне життя. Але лікареві не вдається врятувати ані главу держави, ані інших своїх співвітчизників. Не тому, що диктатор не хоче відмовитись від військових планів навіть у обмін на ліки. Дуже хоче. А тому, що буквально на порозі палацу володаря лікаря вбивають прихильники диктатури, які виступають за продовження воєнних дій. Завіса.
У 1937 році п'єса Чапека здавалася сюрреалістичною не тільки тому, що до Другої світової війни у Європі залишалося ще кілька років і люди відчайдушно не хотіли вірити, що вона ось-ось почнеться. А тому, що Чапек «ускладнив» свій сюжет хворобою, якої під час війни не було – от про п’єсу й забули. Так, звичайно, страшна хвороба, від якої не було жодних ліків, вирувала під час Першої Світової війни і вона забрала мільйони життів. Але коли війна починалася, ніхто не думав про епідемії. «Іспанка» стала наслідком, а не тлом Першої Світової. Ось чому п'єсу Чапека називали фантастичною. Але вона виявилася пророчою.
Коли черговий російський чиновник у черговий раз знімає зі спотвореного алкоголем, ботексом або моральною розпустою опухлого потворного обличчя маску і починає з витріщеними очима мовити про ескалацію та деескалацію, про НАТО та українські війська біля «кордонів Донбасу», я щоразу думаю: які все ж таки мерзотники! Адже у ці хвилини до лікарень усіх російських міст продовжують привозити людей, що підхопили черговий штам. Вже за кілька годин або хвилин вони задихнуться у реанімаціях або помруть трохи пізніше, хтось назавжди залишиться інвалідом, хтось продовжуватиме довго і болісно хворіти. Жоден чиновник не може захистити від такої можливості ані себе, ані свого близького родича – немає таких зв'язків, щоб скасувати коронавірус, навіть якщо ти улюбленець самого Путіна. І це триватиме ще не один день і не один місяць – тим більше в країні, більша частина жителів якої не довіряє вакцинам та владі й уряд якої не допускає до цієї країни вакцини нового покоління. І в цей самий момент, у момент, коли ми живемо в епоху «білої хвороби», переляканий правитель цієї країни за довгим білим столом загрожує співрозмовникам війною. Вигадує безглузді приводи для агресії, але не відходить від дезінфектора повітря, який тягне за собою навіть у зал для перемовин. Проводить нескінченні наради про майбутнє вторгнення, але змушує їх учасників перед цим тижнями сидіти на карантині перед зустріччю зі старою сірою людиною, що тремтить за своє безглузде життя.
Такого не вигадав би навіть сам Чапек.
