Все більше скрінів, коментарів, виступів з неймовірною ненавистю до українців. Нарешті воно вилізло назовні - "х@хлы прєдалі нас...", "бомбіть 4-5 нєдєль...", "по продуктовим складам... по тєплотрассам... "
Як кажуть, давайте, не стримуйте себе. Може в когось, хто й досі вважав вас собі рівними, нарешті відкриються очі. А світу треба чітко для себе вияснити - чи співпрацює він з терористами. Як і комусь з нас.
Моя суб'єктивна думка - сучасну росію створили самі росіяни і німці. Бо пані Меркель і ті, що до неї, маючи вирішальні голоси в Європі, дозволили путіну розкинути газові сітки, присадити європейський бізнес на співпрацю з росіянами, дозволили росіянам взагалі повірити в свою значущість і якусь таку вагу в порівнянні з американцями.
Одні зіграли на почутті вини німців, інші цю вину перетворили на співпрацю та посилення путінської вертикалі. А українці, вбиті мільйонами в розв'язаній цими двома війні, на почуття провини, мабуть, нікого не пробивали. Тому й залишалися наче діамант, припорошений пилом всі ці роки. Скручений та зв'язаний на сході російським впливом (бо поряд з кордоном, куди дотягнулися).
Росіяни, які осіли в Німеччині, саме зараз подають голоси щодо "скінуть бомбу на Дрєздєн", бо там українці виходять проти війни, і це їх "дістало". Російський спрут, який переварив та відригнув радянським експериментом мільйони людей - закинув їх по світу, а світ прийняв їх та отримує прихильників путіна у себе вдома.
Світ, який зараз допомагає нам. І допомагає чимало, звісно. Але маємо факт, що українці помирають не тільки від військових дій, а й від прямого чистого тероризму. Ті українці, які захистили "маскву" у сорокові роки. Які годували всіх кого попало (вибачте) своїм зерном, не маючи змоги годувати власних дітей. Мені настільки болить ця історична несправедливість, таке відчуття безпорадності, - бо ми були сам на сам з терористом. Зараз просто хочеться кричати, щоб ніхто більше не плекав хибних сподівань.
Ну і ще дещо. Вчора в ютубі зустріла рекламу фільмів, які робилися в Україні. В Україні - але це "русскій сєріал". Тобто для російського ринку.
Це допомагало росіянам повірити в те, що ось ця вулиця, ці будинки - російські. Що росія живе ось так. Як в Києві. Як в Одесі. Що по росії їздять такі ж класні авто. Що так само чисто. В "Сватах" є серії, де герой Будько веде своїх онуків в музей військової слави - з цілком очевидною пропагандою. Є серії про Крим, де герої живуть серед радянської символіки, і це заходить глядачу, як теплі спогади. Є серії, де репліка героїв несе презирство до ролі американців у другій світовій.
А далі, по ланцюжку - "бомбіть продуктовиє склады... тєплотрассы..."
Всі одночасно не змінять свідомість ніколи. Все одно залишаться ті, хто з жалем згадує великий російський ринок, з якого довелося піти. Хто вчора брав російські рублі, а сьогодні гривні, і виглядає навіть патріотом. Все одно людство не зуміє, в масі своїй, стати свідомим. Це неможливо в силу різних причин. Але саме на діях таких людей плекаються російські висновки і рішення.
Бо як показала ця війна, росіяни не вміють воювати з арміями. Вони воюють з мирним населенням, і тільки так.
