Одне з найскладніших питань у політиці (особливо, зовнішній) - це баланс між прагматизмом і мораллю. Кожен політик вирішує це питання по-своєму, і немає тут єдиного рецепту на всі випадки життя. І мало не кожне рішення має свої переваги й вади одночасно, а значить, і не містить однозначної зради чи перемоги.
Пам‘ятаєте, як нещодавно критикували президента Байдена, що він поїхав до Саудівської Аравії і там потиснув руку принцу Салману, котрого західне суспільство вважає замовником вбивства опозиційного журналіста Хошогі? З точки зору моралі вчинок, ніби, й негідний. Але без цього неможливо було добитися зниження ціни на нафту в світі. А отже, підтримка суспільством у західних країнах допомоги Україні гарантовано знизилася б. Як парламенти, так і уряди не могли б на це не зреагувати, і навіть долю виборів це питання могло вирішити. Але ж підтримка України в цій війні є безумовно моральною! То треба було чи не треба тиснути руку вбивці?
Я можу нввести ще десятки такого роду прикладів - із політикою того ж Ізраїля в українському питанні чи поздоровленням Сі від Порошенка. Просто для того, щоб той із вас, хто здатний мислити раціонально, зрозумів, що чорно-білі фарби, як і прості життєві критерії моральності, не завжди прийнятні у великій політиці.
П.С. Листа до уряду Ізраїля щодо надання Україні систем ППО я підписав одним із перших. Адже суспільний тиск на політиків може творити чудеса навіть тоді, коли всі раціональні мотиви визначають щось протилежне
