Після прочитання новини про «банківський меморандум» першою думкою, звичайно, була: не може бути, мабуть, журналісти чогось наплутали. Але ні, прочитав сам текст меморандуму — таки все правильно.
Отже, відтепер треба питати у банків дозволу, якщо захочеться купити щось важливе. Добре, хоч комуналку без дозволу можна платити, а то як у тому жарті: звідки при середній зарплаті ви взяли гроші комуналку сплатити?
Сама ідея, звичайно, не нова. Тим більше, для наших теренів.
В 1930-х роках в СРСР таке вже було. Квартири, машини, навіть «путьовку» на море не можна було купити просто за гроші. Тільки за розподілом, якщо ви були важливим для партії.
Наприкінці СРСР також було явище «купонів», коли ви могли отримувати 300 рублів зарплати, але купонів тільки 80, і на важливі товари гроші треба було витрачати тільки разом з купонами.
Звичайно, нинішня ідея більш технічно просунута і, скоріше за все, має додатковий потенціал, але про найцікавіше — в кінці.
Кожен дивиться на проблему в першу чергу зі своєї дзвіниці, і я одразу подумав про представників «вільних професій», як їх називають на Заході. Тобто артистів, музикантів, художників, письменників, кінематографістів та інших. Люди, які платять їм гонорари або дають пожертви на їхні проєкти, далеко не завжди можуть і хочуть оформлювати це офіційно. Уявіть собі концерт кобзаря, якому відвідувачі дають по 100 грн, а він їх хапає за руку і каже: тут нам з вами треба договір укласти, сплатити податки і т. д. Добре, якщо кобзар лише їжу на ці гроші купить, але ж є проєкти, де треба купувати матеріали: фарби, тканини, замовляти друк...
Отже, за моєю суб'єктивною оцінкою, 70-80 відсотків креативних українських проєктів будуть неможливими за умови дотримання нових обмежень.
Звичайно, із власного досвіду можу сказати, що держава завжди, окрім короткої паузи після 2014 року, ставилась до культури як до чогось непотрібного. Але ж зараз, під час війни, це не просто культура, а культурна дипломатія!
Банківські очільники можуть сказати: годі займатися самодіяльністю, все має бути за законом. Ідіть на роботу в державні корпорації, будете отримувати зарплату, а вони будуть вам все необхідне купувати. Це ми теж вже проходили … в СРСР.
Або реєструйте компанії, наймайте директорів, юристів, бухгалтерів, і працюйте собі. В деяких випадках і ФОП вистачить. Але ж ми розуміємо, що далеко не всі люди мистецтва можуть так зробити.
Звичайно, вдарить воно не тільки по митцях. Уявімо собі таку історію:
Людина років сорока, що має середню зарплату, накопичила грошей на бувшу у вжитку іномарку тисяч за 170. Людина витратила кілька місяців, знайшла хороший варіант за оголошенням, але банк блокує платіж. Спілкування з комп'ютером не допомагає, і от людина приходить просити дозволу на купівлю цієї машини. А там юна співробітниця банку починає рахувати: «От ваші офіційні доходи мінус комуналка вже знижують ваші доходи майже до межі, а от ви тут два роки тому купили холодильник бувший у вжитку за 8000, і ви вже нижче ліміту, а минулого літа ви ще спину лікували і потім купили ортопедичний матрац. І це я ще не рахувала витрати на їжу. А ось ви купили комплект спідньої жіночої білизни «Вікторія сікрет» за 5300 грн., навіть у мене такого немає. А ви його кому купили? Дружина знає?»
Людина виправдовується, що це був подарунок дружині на день народження, а машина купляється для родини, тому гроші дружини також треба враховувати. «Ну от хай вона теж довідки збирає, приходьте ще раз, порахуємо». Можливо, в цій історії за місяць людина і отримає дозвіл купити машину, але ж продавець чекати не буде, і треба буде все починати з початку. А потім знову просити дозволу, якщо варіант знайдеться. І це не просто незручно. Це — принизливо. А головне, за яким правом? Банк — звичайна комерційна установа, а не державний контролюючий орган.
Чи інша історія.
Тут нещодавно писали, що в наших провідних медичних установах деякі операції коштують по 100-200 тисяч гривень. От приходить бабуся, якій треба операцію на серці за 100 тисяч зробити, і просить дозволу. А молодий чоловік в дорогому костюмі пояснює їй, що не можна, бо в неї 3000 пенсії, і витрати на на ліки проти тиску виводять її поза ліміти. А її пояснення щодо допомоги від родичів та небайдужих зустрічають лише пропозиції привести їх всіх і перевірити їхні доходи. Поки бабуся буде це все вирішувати, то й операція може не знадобитися. І це ще коли вона буде в змозі прийти та піднятися на третій поверх без ліфту.
Звичайно, вдарить воно і по бізнесу, хоча тут проблеми будуть трохи іншими, але сама ідея змусити кожного принижуватись заради можливості скористатись власними грошима так чи інакше дістане кожного. Окрім умовного голови МСЕК чи інших людей, які вже контролюють чиєсь життя і видають якісь дозволи.
Нам кажуть, що це нібито для боротьби з «дропами». Але хто ж вам заважає з ними боротися? До чого тут люди, які навіть не розуміють, хто такі ці «дропи»? Забороніть тоді гроші як явище, це ж теж боротьба з «дропами». І значно результативніша. Між іншим, ця ідея теж родом з СРСР, тільки втілити її там не встигли.
Нам кажуть: це вимоги Європи, куди ми прагнемо. Але це теж не так. В Європі існують методи контролю, віддалено схожі, але вони налаштовані на боротьбу з «головами МСЕК», а не на руйнацію економіки і створення проблем для громадян. В багатьох європейських країнах взагалі позитивно ставляться до бажання людей заробити собі на життя і навіть підтримують таких, запитайте хоч у тих українців, що виїхали до Польщі.
Отже, їхні заходи, умовно кажучи, — для суспільства і проти шахраїв, а не проти суспільства.
З викладеного виникає питання: навіщо це робиться? Навіть в країні без війни це був би важкий удар по населенню, а у нас, коли на носі, можливо, припинення американської допомоги?.. А ми ще волонтерам на хвіст наступило. (Нам скажуть, що для волонтерів є виключення, але запитайте у волонтерів, як у ті виключення потрапити.)
Можна сказати, що це рішення має на меті просто нашкодити країні... але, здається, тут є і той додатковий потенціал, про який ішлося вище.
Рано чи пізно в країні відбудуться вибори. Населення, поставлене в залежність від чиновників, — це в принципі погана ситуація для демократії. Адже саме можливість вільно витрачати свої гроші робить людину вільною. Була б людина — а справа знайдеться, це принцип, який дозволяв тримати в покорі населення СРСР.
Крім того, під нові банківські обмеження попадуть і кандидати, і їхні спонсори, і виборці. Не забуваймо про обмін інформацією між банками і державними органами. Тобто і банки будуть знати все про ваші стосунки з державою, наприклад, чи будете ви балотуватися, і державні органи будуть знати, на що ви гроші витрачаєте. Припустимо, якась компанія захоче зробити пожертву у виборчий фонд опозиції, і ця інформація одразу, без судів і ЦВК, буде на столі у державних органів. Підконтрольних чинній владі. Чи не навідаються в гості до цієї компанії різні «перевіряльщики»? Цікаве питання...
А тепер ще цікавіше: припустімо, ви як опозиційний кандидат замовили друк плакатів... а банк, не дозволяє. Мовляв, потрібні ще документи. За місяць після виборів, звичайно, все з'ясується, але зараз, вибачте.
Так само може бути і з пожертвами для опозиції. Маючи таку інформацію, можна знайти й інші методи впливу на виборчий процес. Сама ідея, коли недержавний орган, банк, може вам дозволяти або не дозволяти займатися передвиборчою діяльністю, знімає з держави всю відповідальність. Вона забезпечила всім рівні умови, а якщо банк не дозволяє, то у нас же правова держава, вона не може втручатися у діяльність комерційних установ...
Отже, банківський меморандум має неабиякий виборчий потенціал, і, мабуть, саме тут ховається причина його запровадження, попри економічну шкоду країні, та й невигідність для самих банків.
А якщо хтось думає, що зможе робити все за цими правилам і не отримати проблем — то що ж, успіхів. Ці правила не для того писалися.
