Видання CNN повідомило, що росіяни цілком можуть прорвати фронт ЗСУ, бо українцям страшенно бракує піхоти. Брехати не буду, я не знаю наскільки правдиво те, що написано в матеріалі CNN (типу, як Селідове боронили аж 60 солдатів та офіцерів). Не знаю. Я знаю інше. І мої товариші по славетній 72-й бригаді, і мої курсанти, розповідають, що так. З піхотою серйозні проблеми.
Що можна з цим зробити?
У першу чергу - змінити ставлення до піхоти. Перестати дивитися на піхоту як на ресурс, можливості якого безмежні.
Знову згадаю про багато разів говорене - піхота на зазделегідь обладнаних позиціях у разі ефективніша ніж без них. А це означає що знову таки - фортифікація понад усе. Наразі реальність виглядає так. Москва примудряється упаковуватися в бетон навіть на передку, тоді як ЗСУ часто не бачать бетонних і залізо-бетонних укріплень навіть відступаючи на тилові позиції (якщо вони є). Я це чую постійно.
Далі. Я категорично не розумію, чому з мобілізованого поповнення формують нові з'єднання, замість поповнювати вже існуючі механізовані та штурмові бригади? 24-та, 28-а, 10-а, 30-а, 72-а та чимало інших механвізованих бригад часів АТО - це збиті, боєздатні організми, з досвідченим, пропеченим війною сержантським та офіцерським складом. Закинути мобілізованих туди - і ми матимемо повнокровні бойові з'єднання.
А скільки зможе навоювати новостворена бригада, де сержанти і офіцери набрані з мобілізованих, що звання отримали років 20 тому? У яких ані знайомств у середовищі військових, ані досвіду. Як забезпечуються такі новостворені бригади - розповісти? Чи краще не треба?
Продовжую. Окрема тема. Навчання. Думаю не треба пояснювати що навчений боєць набагато кращій за ненавченого? А тепер для довідки. У нас практично всі кадрові бригади воюють без перерви від 24 лютого 2022 року. Тобто, практично нормальна наша практика, це коли мобілізований боєць проходить лише базову військову підготовку (БЗВП) після чого потрапляє на фронт, а там - як пощастить. Про такі штуки як бойове злагодження, та як окреме навчання діям в обороні та в атаці у складі підрозділу, доводиться мріяти.
Ще на початку війни (у 2014 р.) я написав, що часи масових армій з "ваньками-піхотинцями" пішли в минуле. Сучасний солдат має бути професіоналом. Сучасний солдат використовує засоби захисту, орієнтується і розраховує ведення вогню по "Кропиві", застосовує тепловізор, коліматорний приціл і квадрокоптер, мусить уміти надавати першу допомогу у бою тощо. Аби все це уміти робити, треба не один раз прослухати заняття, а практикуватися протягом якось часу.
Справедливості задля - у ЗСУ навчання проводять. Я знаю про що пишу - я сам час від часу навчаю мобілізованих і ще постійно спілкуюся з практикуючими інструкторами по БЗВП. Але вочевидь - цього недостатьно. Треба більше. І краще.
Питання командування, я піднімати не буду - не мій рівень. Скажу лише таке. Моя б воля - я би влаштовував регулярні конференції командирів рівня взвод-рота-батальйон - для обміну досвідом і поглядами та для випрацьовування нових тактичних прийомів. Серед сержантів теж проводив би - сержантам завжди є про що поговорити між собою.
Ну й те, що мені найближче. Ручну роботу треба максимально перекладати на плечі машин. Піхоту треба насичувати назмними безпілотниками та автоматизованими установками ведення вогню. Умовно, аби з кулемета противника била не жива людина, а механізм притягнутий на потрібне місце - а оператор аби сидів в укритті, метрах у 30-ти.
Одним словом, потрібно усвідомити - людей у нас не безмежно, а воювати доведеться ще довго. Питання збереження української піхоти постає все більш гостро. Треба робити все можливе, аби українська піхота воювала краще і з меншими втратами. Аби, чорт забирай, піхотинцем бути було престижно.
Піхоту треба берегти.
