Після його деокупації перед нами постане низка питань. Головне з них - яким має бути його майбутнє. Це вже починають обговорювати, і ці обговорювання мені не подобається. Бо з них видно, що чим далі людина від Криму, тим радикальніщі та простіші в неї рішення - благо, не їй втілювати. Від "зробити його звичайною українською областю" до "зробити його чисто кримськотатарським". Якщо ви в попередній фразі пізнали себе - будь ласка, не ходіть в коменти.
Я не вірю, що щодо Криму можливі прості рішення. Просто я там занадто довго пробув.
Отже, маємо Крим. Його ключова проблема - велика кількість прорадянського населення. Не проросійського, а саме прорадянського. Власне "проросійських" там дуже мало. Інші політичні меншини представлені проукраїнськими кримчанами, кримськими татарами та понаєхами-після-2014. Я не впевнений, однак, що навіть сума цих меншин співставна із більшістю чисто "по головах".
Отже, припустимо, ми деокупували весь цей тераріум однодумців. Що далі?
Окей, понаєхів можна депортувати, а частина щиро проросійських сама втече. З цим вирішили.
Зробити простою областю? Мені здається, це постріл собі в ногу просто тому, що якраз автономний статус дозволить запровадити особливий правовий режим, принаймні, на деякий час. Нагадую, Севастополь був містом-областю з особливим статусом не тому, що він такий поважний, а тому, що це давало можливість призначати його керівництво через Київ.
Говорять про кримськотатарську автономію. Я тільки за те, щоб реалізувати усі права кримськотатарського народу - за реституцію, за виділення зімель, за розвиток мови та друку, за розвиток релігії. Та питання в тому, якою може бути ця автономія? Дати кримським татарам якісь окремі політичні права в межах АРК (нагадаю, окремих політичних прав в Україні не має жодна національність, включно із україцями)? Це вкрай погана ідея просто тому, що преференції для демографічної меншини на окремій території завжди закінчуються одним і тим самим: війною, це строге та універсальне історичне правило. Чисто історичний момент (кордони Кримського ханства не дорівнюють кордонам АРК, причому це актуально в оба боки), так і бути, упустимо. А якщо мова не про окремі політичні права, а про національно-культурні аспекти - про які? Недостатньо ж просто сказати "от тепер буде автономія" - треба наповнити це якимось змістом.
Знов-таки, залишається питання як розвивати українізацію півострова. І як розколдовувати радянську більшість. І коли та за яких умов дозволяти всій цій сумі голосувати на загальноукраїнських виборах.
В мене немає відповідей. Не тому, що я дурний, а якраз тому, що я достатньо глибоко в темі. Але я впевнений, що невдовзі нам разом доведеться їх шукати.
