Багато букв, але стосується усіх, хто не з Києва.
Як приклад неефективності управління
Децентралізацію при Поршенку завершити не встигли. А при Зе! вже було не до того.
Залишилися атавізми. І найбільшим «хвостом» незавершеної реформи стали районні ради.
Необхідність укрупнених районів очевидна лише як моделі префектур.
У префекта (в ідеалі) немає районного бюджету, крім бюджету утримання власного апарату (і це кошти державного бюджету). Його основна функція – бути місцевим суб’єктом унітарної держави. Щоб у когось у місцевому самоврядуванні не з’явилося навіть думок про сепаратизм, регіональні мови чи бюджети з дефіцитом.
Будь-яке рішення місцевої влади може бути префектом призупинено з одночасним поданням до суду.
У такому випадку районні ради не потрібні від слова – взагалі.
Але – реформа застрягла.
І Україна втягнулася в нові вибори. І, відповідно, в оновлену адміністративну модель.
І районні ради залишились. Бо у ВР немає необхідних голосів за зміни до Конституції.
В районні ради партії делегували кандидатів по остаточному принципу. Бо ясно, що бюджетів не буде, а повноваження незрозумілі.
Але районні ради все ж були сформовані. І от, весь січень по всій країні йшло сколочування місцевих рад.
Емоції і бійки деінде були такого рівня напруження, що і у Верховній раді давно подібного не спостерігалося.
А навіщо – незрозуміло.
Маємо ситуацію в країні, коли порушено управлінський принцип. Раніше було так: є районна рада з бюджетом. Рада делегує повноваження райадміністрації. Та виконує програму соц-економ розвитку.
Зараз зв’язок між адміністрацією і радою порушений.
Укрупнені райадміністрації матимуть збільшену штатну структуру. У середньому, в укрупнених районах, замість 70-90 штатних одиниць стане 160-200.
Це тому, що служби соціального захисту, архівні служби і служби у справах дітей – у колишніх районах скорочувати не будуть.
Гірше з районними радами.
Повноважень немає. Керують вони власне лише неліквідними майновими комплексами. Тим майном, що відмовились брати на баланс і утримання територіальні громади. Але навіть приміщення, у яких перебувають районні ради – частіше всього – це або державні майнові комплекси, або належать місцевим громадам.
Доходи, що прораховуються в бюджетах районів – це, як правило 150-250 тисяч. Рідко де – за мільйон.
А наявні штатні розписи районних рад – 16-25 осіб, в залежності від кількості жителів.
Тобто прорахованих доходів – не вистачає навіть на утримання одного лише голови районної ради. А як же бути іншим?
Зміни до бюджетного кодексу, прийняті у грудні 2020 року дозволяють Кабінету міністрів постановою виділити дотації на районні ради. Саме на утримання апаратів рад.
Бо, зрозуміло, що жодна притомна громада не буде дотувати районну раду, місія якої не зрозуміла. І керівництво якої невідомо чим зайняте – крім надування щік.
Але усе вийшло інакше.
В районах станом на 1 січня 2021 року залишились нерозподілені залишки. У тому числі і в уже колишніх районах. Суми по Україні можуть різнитися на два порядки. Від 500 тисяч до 30-40 мільйонів гривень.
Але все одно, виходить, що в укрупнених районах – по мінімуму залишається від 7-8-ми до 40-50ти мільйонів гривень.
Звичайно, якісь суми – це зобов’язання колишніх районів по спільним проектам або Державного фонду регіонального розвитку.
Але більшість коштів фактично зараз – у вільному розпорядженні новообраних рад.
І по всій Україні зараз лунає одна і та ж пісня.
Територіальні громади не корінного (закритого) району просять у районних рад – дайте нам кошти колишнього нашого району на фінансування таких і таких об’єктів.
А нові ради відмовчуються. Дружно і скрізь.
Тому-що усі зрозуміли – прийшла халява.
Тепер у бідніших районах можна принаймні у 2021 році нічого особливого не робити. А отримувати законні зарплати з преміями і надбавками за інтенсивність праці.
А багатші райони – зможуть сміливо класти гроші на депозити і не думати за своє майбутнє наступні кілька років.
А все тому, що держава не довела реформу до кінця і лишила рудимент у вигляді непотрібних районних рад.
Порахуємо. 136 нових районів в Україні. На утримання апарату кожного з них в рік потрібно десь 8 мільйонів гривень в середньому. Тобто – більше мільярда гривень в рік у зведеному бюджеті України.
А все тому, що реформу завершити Зе!команда забула. Все як у нас.
