Знаєте, є у цьому щось неадекватне і лицемірне. Терор – це, за нашими уявленнями, дещо інше.
Я пригадую роман нобелівського лауреата, ізраїльського письменника Елі Візеля "Ніч. Світанок. День". У ньому зокрема змальовано єврейських терористів з організації Ірґун, які на теренах Палестини (Ізраїля тоді ще не було. – Авт.) воювали проти британців. Досі не можу забути сумніви п'ятьох євреїв, коли їм випало стратити захопленого у полон ворожого офіцера. Тероризм у пам'яті мого покоління завжди асоціювався з боротьбою поневолених (позбавлених батьківщини) проти загарбників.
А проти кого спрямований тероризм Росії? У кого вчора цілили, маю підозру, освічені офіцери-ракетники, коли холоднокровно робили розрахунки траєкторії польоту "Калібрів" до Вінниці? Це – не тероризм, це канібалізм, одягнений у сучасні однострої російської армії, вишколений по воєнних академіях, оснащений найсучаснішою зброєю.
Тоді запитую: хто кого прагне надурити такою підміною понять? Я розумію, для західного обивателя слово "терор" – вже жахіття. Але знову ж таки: в його уявленні — це окремі акти релігійних фанатиків-сектантів чи напівбожевільних, які закладають бомби у торгові центри, розстрілюють ні в чому не винну молодь, як от Брейвік з Норвегії, врізаються вкраденими авто у натовпи, чи, — найекстремальніше, — викрадають літаки, аби, як шахіди, скерувати їх у вежі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Це далебі – не ракетні обстріли цивільних, поставлені державою на потік.
Росія спотворила поняття тероризму до невпізнання, перетворила на інструмент гібридної війни, що містить у собі не тільки боєголовки з тротиловим еквівалентом, але й потужну психологічну вибухівку. Вінниця – свідомий приклад того, як Путін хоче аргументувати своє недавнє "а ми ще й не починали".
Тому, на мою думку, стратегії й тактики західних військовиків, які здебільша оперують поняттями звичної конвенційної війни, слід викинути на смітник. А безконечні "танці" політиків, які міркують над тим, дозволяти чи не дозволяти Україні завдавати відплатних ударів по Росії, розглядати як ревізіонізм основ демократії, — серед яких превалює безпека й особлива цінність людського життя.
Між тим, дехто з експертів пояснює удар по Вінниці тим, що, мовляв, Путіна "уламали" на так зване "хлібне перемир'я". По-перше, Путін сам охоче пішов на нього, аби справити враження "гуманного джентльмена", який не дав померти з голоду мільйонам. По-друге, як на мене, Україні взагалі не варто було сідати за стіл перемовин з людожерами у Туреччині: якщо світові загрожує голод, то хай би сам і розв'язував ці питання з Москвою. Словом, зброєю, як завгодно. І, по-третє, чи не відгонить активність певних персонажів з Банкової у проштовхуванні ідей "хлібного перемир'я" сумнозвісною "торгівлею на крові"? Нікому не нав'язую такої думки, кажу лише про власне враження.
І ще одна заувага. Після Лугано всі раптом кинулися розповідати про кошти на відбудову повоєнної України. Скільки куди скерують, на що витратять. Це, звісно, чудово. Але під час людожерської війни Путіна, яка щодня забирає десятки та сотні життів, — що військових, що цивільних, — на столах політиків в офісах західних столиць (не кажучи вже про Київ), на оперативних картах генштабів армій НАТО і не тільки, має бути один єдиний план. План знищення Росії, її деконструкції, демілітаризації та денацифікації. Детальний, з визначеними етапами, із прописаним арсеналом засобів план. А не розважливі міркування: руйнувати нам ерефію чи залишити, як є; виходити Україні на кордони 1991 року, чи, може, зупинитися на межах 2014-го.
Для України ця проблема не має взагалі перебувати у фокусі суспільного дискурсу. Тут питання однозначне: з таким сусідом нам не вижити без війни. Тому його слід знищити як суб'єкт, як потенційне джерело постійної загрози українству.
Ми можемо скільки завгодно возити західних політиків на цвинтарі Бучі чи руїни Вінниці. Світові медіа, які охоче публікують фото з таких візитів, вже самі підказують своїм лідерам реальний план. Foreign Policy недавно надрукувала статтю з промовистим заголовком: "Володимир Путін часто відступає". У ній демонтовано міф про "впертість" кремлівського карлика. "У 2018 році авіаудар американців знищив кілька десятків вагнерівців на півночі країни (Сирії. – Авт.), пізніше американські військові вступали у пряме зіткнення з росіянами у битві за Хашам у лютому 2018 року. Путін тоді взагалі промовчав, хоча зазвичай російський диктатор любить погрожувати США", - нагадує Foreign Policy.
Щура, який, за словами самого Путіна, нападає, коли загнаний у глухий кут, слід вбити. Для цього слід тільки згадати два вислови. Перший: про те, що політика (тим паче політика війни) не робиться у "білих рукавичках". Другий, — від Станіслава Єжи Лєца: "Якщо людожер користується вилкою й ножем — це прогрес?".
