Усі ми пам’ятаємо вкиди про негайну відставку, а відтак "зливи" у впливові закордонні видання нових зигзагів цієї неприємної історії. І сам президент у інтерв'ю італійському телеканалові RAI-1 лише посилив інтригу спілкуванням зі співвітчизниками через іноземні ЗМІ.
Так от, Галеотті каже, що тепер залишити Залужного на посаді означатиме для Зеленського перетворитися на "індуктивного" діяча, а погодитися з тим, що є, — сигналізуватиме про слабкість лідера.
Не буду зайве наголошувати, що на цю драматичну розвилку Зеленський і його команда прийшли самі, добровільно. Тобто створили для Банкової кризу, яку тепер слід самим і розв’язувати. Не вийшло із Залужним, як колись із дрібними чиновниками районного розливу: "Вийди геть, розбійнику!". Мовби заперечуючи висновки Саймона Шустера, викладені ним у книзі "Шоумен", британець пише: "Актор і комік вже встиг перетворитися то на політика, то на полководця. Тепер, зіткнувшись зі складнішими проблемами, ніж ті, що постали перед ним під час російського вторгнення майже два роки тому, він повинен знову знайти спосіб адаптуватися".
Але питання питань: як? Адаптуватися, перевтілитися у кого?
Роль "хорошого хлопця" Зеленський уже відіграв перед виборами 2019 року й у передвоєнний відрізок своєї каденції. Відтак, якщо вірити Шустерові та, до слова, тому ж Галеотті, він успішно впорався з новим амплуа – президента країни, що воює. Причому, додам від себе, таким він видавався, здебільшого іноземним лідерам, які, мабуть, згадавши власну поведінку в перші дні російської агресії та власний страх, що спонукав їх до не надто пристойних порад Зеленському, прагнули всіляко заретушувати почуття вини.
Але з часом, — через гіркі невдачі й солодкі успіхи, — на світ Божий почали вилазити, мов шило з мішка, огидні вади створеної самим же Зеленським та його Офісом системи. Системи одноосібного, майже феодального правління, системи волюнтаризму і свавілля. Корупція, кумівство, непотизм просто жахали своїми масштабами (зауважте, українців, які бачили, здається, все!).
Натомість президент волів у щовечірніх відосиках говорити про інше. Так, акценти були потрібними, — і міжнародні домовленості про зброю, і чергові успіхи ЗСУ, і проблеми післявоєнної відбудови... Але суспільство ж вимагало відповідей на інші запитання. Хто конкретно краде у відважної армії, хто "дахує" непрозорі мільярдні закупівлі, чому, до прикладу, державна система "Шлях" стала такими собі прочиненими дверима для топових ухилянтів, як так трапилося, що у життєво важливих з точки зору національної безпеки, кабінетах засідають ефесбешні агенти…
Не отримавши зовсім, або ж отримавши частково та із запізненням відповіді на ці запитання, суспільство знайшло собі замінника. Особу Головнокомандувача, не поміченого у владних "мутках", не інфікованого кар’єрною лихоманкою, позбавленого чиновницької пихи та політичних фантазій. Людину, яка просто робила свою роботу.
Галеотті пише: "Генерал намагається уникати уваги, але він має репутацію жорсткого та чесного командира. Зокрема, він розглядається
як розрив з генералами радянських часів, які загалом не змогли реформувати українську армію до війни".
І Зеленський не витримав конкуренції. Але біда в тому, що він зважився застосувати проти свого візаві методи, вжиткові в цивільному середовищі офісних бюрократів, ефективні для чиновницької братії. Зважився, і за словами британця, "втратив електорат кольору хакі". Попри щоденний дрескод і вдало доглянуту тижневу щетину…
Чи зможе Зеленський втретє змінити імідж і написати новий сценарій для себе ж? Галеотті лише риторично запитує про це.
Спробую поімпровізувати на цю тему.
По-перше, Зеленський самотужки ніколи не писав сценаріїв. У Кварталі 95 це робили як не його Олена, то Сергій Шефір чи хтось з команди. А сценарій президентського забігу 2019-го, підозрюю, укладали інші люди, далекі від естради і, боюся, від України.
По- друге, — амплуа. Ким тепер мав би стати Володимир Олександрович? Звісно, якщо Залужного вдасться таки усунути, то вакантною залишиться роль полководця. Але цю роль він вже спробував. І маю великі сумніви, що вона буде органічною для Зеленського і місцевих глядачів, обізнаних до тонкощів у військовій справі. Та й талановитих генералів у нас чимало. Рано чи пізно хтось з них візьметься, як казали за часів Кучми, "формувати свій політичний імідж".
Тобто вибір у Зеленського небагатий. Хіба б став "батьком нації". Але не з таким народом, погодьтеся…
