Щоразу як пишу про те, що наша головна задача зараз, це розмовляти з нашими громадянами і переконувати їх у нашій правоті, у відповідь приходить 100500 коментаторів, аби розповісти мені що «вони – дебіли», «їх не переконати», «вони нічого не чують», «я вже пробував – усе марно». Тощо, тощо і тощо.
Коли читаєш такі коментарі, подекуди здається що це кінець. Що все програно. Що поміняти щось не вийде. Бо не буває так. Не можна перемогти у війні, якщо солдати вважають що воювати безглуздо. Не можна перемогти в політичні боротьбі, якщо прибічники не готові нести ідеї своєї політсили в маси.
Тим більше що шлях цей – говорити, доносити, достукуватися і переконувати – єдиний шлях до боротьби. Доведено це… самою історією України.
Приклад перший. 1920 рік. Перші Визвольні змагання – програні. На території Польщі опинилася величезна кількість ветеранів Дієвої армії УНР та урядовців гетьманської держави і УНР. Ситуація була справді безвихідна – Україна захоплена Червоною армією, повстанські загони отаманів жевріли в лісах, населення було зневірене і приймало російський більшовизм. Що робили УНРівці? Вони засіли писати мемуари. Масово. Видавництво «Червона калина» заходилося їхні мемуари публікувати. Результат – ще й зараз ми маємо величезний пласт інформації про ПВЗ, який дозволяє аналізувати що тоді робилося? І чому? Одна з причин чому нам часто незрозумілі дії ОУН та її неприйняття уряду УНР в екзині, полягає в тому що ми дуже погано знаємо історію ПВЗ. Тоді як ОУНівці саме на ній ґрунтували свої рішення. Червона влада – теж. До речі, у 1918 р. українці теж відсунули державника і підтримали популістів Петлюру і Винниченка. Той урок українцями не був вивчений.
Приклад другий. 1937 рік. Діяльність ОУН в Польщі фактично розгромлена. Окремі організації жевріють в підпілля. ОУНівці – парії навіть для галицьких політиків. Що тоді робив «друг Дзвін» - Роман Шухевич? Він разом з Богданом Чайківським створив кооператив «Фама» основна діяльність якого – реклама. Енергія Шухевича свою справу зробила – за два роки «Фама» стала вельми успішним підприємством. Чому саме реклама? Відповідь на це питання міститься в мемуарах чекістів, які боролися з підпіллям ОУН. Агітація ОУН була для них справжнім прокляттям. ОУН оперувала простими й доступними тезами і доносила свої ідеї до людей, незважаючи на примітивні засоби друку. Прийоми гарно знайомі кожному рекламникові.
Це міститься практично у всіх мемуарах повстанців УПА: «Якщо ми не могли воювати – займалися агітацією». Бо це – діяло. Агітацією – друком листівок та поширенням своїх ідей засобом «від людини до людини» займалися підпільники ОУН, що пережили розгром УПА. Власне, від них ОУНівську літературу отримали дисиденти-шестидесятники.
Зараз вже мало хто це пам’ятає, але в структурі КДБ України найпотужнішим управлінням було не перше (зовнішня розвідка), як у всьому іншому СРСР, а п’яте (політичне стеження). Ідеї самостійників для комуністів були проблемою до самого розвалу СРСР. Одним з керівників «п’ятірки» був генерал Євген Марчук. Він дуже гарно знав ідеї ОУНівців – так само як і Леонід Кравчук, який колись бандерівцям в ліс харчі носив. А це – одні з батьків-засновників Незалежної України. Агітація ОУН проростала у найбільш несподіваних місцях.
Нам кажуть: не можна і марно переконувати українців, в тому що зелені популісти – зло, і що підтримувати треба державників? Розкажіть це тим самостійникам, які в часи панування КДБ вели заборонені розмови з радянськими людьми, кожна з яких могла настучати в органи. Саме завдяки таким самостійникам Україна нині – незалежна.
Правда така. Хто хоче досягти результату – шукає можливість. Хто не хоче – шукає причину. Що хочете знайти особисто ви – вирішуйте самі.
