Крим має репутацію гостинного курортного краю і насправді історія підтверджує цю його славу – землі Криму завжди були привабливими і притягували сусідні народи – як з континенту, так і з боку моря. Для багатьох з них український півострів став другою батьківщиною – вірмени навіть називали його морською Вірменією. Але це завжди стосувалося тільки тих, хто приїздив до Криму, щоб оселитися на його гостинній землі, жити і працювати там у мирі і згоді з місцевими жителями, а якщо і сваритися, то на місцевому рівні, по-сусідськи. Хоча були й такі, що хотіли по-імперськи підкорити півострів і зробити його власною колонією. Їх також гостинно приймала земля Криму, але вже у своїх надрах, ще й разом із їхніми імперіями, а часто-густо й імператорами.
Найдавнішими жителями Криму, яких згадують давні історики були таври, які жили з городництва, рибальства та скотарства, а у степовій зоні з обох боків Керченської протоки мешкали хлібороби меоти. Їхні сучасники - кочовики кіммерійці забезпечували торговий зв’язок півострова з Малою Азією та багатою Месопотамією. У сьомому столітті до нашої ери до цієї трійці додалися конкуренти кіммерійців – скіфи, які водили валки до Персії через Кавказ долиною річки Кура. І майже одночасно на півострів з моря завітали мореплавці-греки, що зводили свої міста у бухтах, зручних для швартування кораблів.
