Будь-яка система складена так, що їй вигідно мати не громадян, а підлеглих.
Методи різні – або тупо давити, або вміло маніпулювати. Це стосується і виховання молоді.
І ось вчорашні революціонери завтра стають бюрократами і починають закручувати гайки. Вчора вони були молодими і гарячими, і знали, що лише вони спроможні змінити світ.
А вже завтра їх дратують ці максималісти, занадто емоційні молокососи, котрі не розуміють, що все, що робиться, робиться для їхнього ж блага.
Тому кожне нове покоління пасіонаріїв має сформувати свої ціннісні ідеали, або категоричні імперативи, і відстоювати їх.
Злочин чи подвиг – поняття етичні. Справедливість відносна.
Те, що ви вважаєте поганим, ваш пасіонарний сусід сприймає як вищу правду і справедливість. Він прийшов змінювати світ, адже світ поганий і несправедливий.
Існують два типи молодіжних лідерів. Це або небайдужі, романтики, яким щось "не по фігу", або кар’єристи, яким інстинкт чи старші підказали, як треба діяти.
Усе як в дитячій грі: що ти вибираєш? Гроші, владу чи славу? Власне, за логікою, всі поняття можуть трансформуватися – одне в інше. Для більшості людей це просто гра.
Для 10-15% пасіонаріїв, які й поведуть інших по життю, цей вибір – свідомий чи підсвідомий – просто неминучий. Він і формує основний етичний принцип на все життя.
Що ж змушує вибирати ту чи іншу життєву поведінку? Всі ж росли в одних пісочницях? Всім говорили на уроках одні й ті ж слова?
Всі училися в одних і тих же вишах.
Тут треба враховувати площину альтруїзму і егоїзму. А це, (як і пасіонарність), якість скоріше вроджена, а не набута. В соціумі вона лише закріплюється.
Як це не дивно, але і романтики з революцій, і бандити за духом ближчі один одному, ніж "кар’єрні хлопчики".
Просто для одних – гроші – інструмент досягнення справедливості. Для інших – слава (безкорисна дія в ім’я чогось) – інструмент досягнення справедливості.
Для усіх них справедливість – це влада. Влада – інструмент втілення власних життєвих імперативів. І лише тут вони різні. У одного своє – Україна, у іншого своє – це свої. Ну, хтось вболіває за "Шахтар", а хтось – за збірну.
Для декого ж влада – інструмент досягнення більшої кількості грошових знаків. В нинішніх реаліях ці молоді люди на коні.
І лише кілька громадських організацій в Україні намагаються творити новий імператив для молоді. Не просто "успішний Я". А "успішний Я в успішній Україні".
Ці молоді пасіонарії духовні нащадки і героїчних предків, і старших товаришів. Тих, хто вийшов 90-го року на граніт, тих, хто йшов 2001 з "Україною без Кучми", тих, хто створив Майдани, тих хто пішов добровольцями на нинішню війну.
Вони сильніші тим, що мають продовження в етносі. Бо прив’язують свій імператив до єдності мертвих, живих і ненароджених, де ключове слово – ненароджених.
Вони продукт міфу і творять міф. Але цей міф для них вартий життя.
Скажіть, хто пам’ятає імена багатих київських бариг ХVII століття? А молодих соратників Хмельницького – Богуна, Сірка, Нечая знають усі. І завтрашнім героям так хочеться бути схожими на них.
Ось це відчуття "бути схожим на когось великого" і дає шанс нації на продовження існування.
Але Україна відбудеться лише за умови, що всі романтики будуть мати однаковий імператив. Тут вибір простий: або ми з пацанами б’ємося "за нас проти всього світу" і горе переможеним.
Або "ми б’ємося за всіх пацанів в Україні".
Ну а група кар’єрних пасіонаріїв прийме сторону тих, хто перемагатиме (і спробує їх потім очолити).
Кожне покоління молоді повинно виборювати свої права так, наче це робиться вперше у світовій історії. Немає минулих перемог. Світ твориться тут і зараз. Є лише образи, які хочеться наслідувати.
Роль дорослих патріотів: дати приклад для наслідування. Їх в умовах війни достатньо.
Зараз студенти – це глина. З якої можна виліпити героїв.
Або тих, хто зависне у гаджетах і стане просто офісним планктоном.
