Кремлівські лідери формують свою політику на основі теорій змови та дезінформації, яку надає російська розвідка. Будь-яка дезінформація в основному спрямована на створення ворога в особі Заходу. Детально про це у матеріалі Американського дослідницького інституту RLI (Інститут Роберта Лансінга).
Ця тенденція виникла в 2006 році, коли в інтерв’ю «Російській газеті» Борис Ратніков, генерал-майор ФСБ росії у відставці, заявив, що його начальник використав фотографію, щоб проникнути у свідомість екс-міністра закордонних справ США Мадлен Олбрайт, де він виявив думки про необхідність позбавити росію Сибіру та Далекого Сходу. Тоді Ратніков заявив, що, за задумом Олбрайт, війна в Косово мала стати першим кроком до встановлення контролю над росією.
Через 9 років цей наратив повторює колишній глава Ради безпеки росії Микола Патрушев, який серйозно відносить цю інформацію до достовірної та використовує її як привід зробити висновок про ворожість та деструктивні плани Заходу щодо рф.
Ще одним прикладом домінування кремлівських мислителів-змовників є міф про так званий «План Даллеса». Цей фіктивний документ, що описує принципи та підходи до розвалу росії, не має нічого спільного із засновником ЦРУ Аленом Даллесом. Вперше текст, що приписується Даллесу, з’явився в російській пресі на початку 1990-х років – це була збірка фрагментів роману Анатолія Іванова «Вічний поклик» видання 1981 року. Очевидно, що фіктивний План Даллеса був плодом пропаганди КДБ, спрямованої на запобігання поширенню демократичних ідей і західної культури в СРСР.
Однак цей фейковий документ, представлений як доктринальний план США, активно цитувався та обговорювався на найвищому державному рівні з метою продемонструвати ворожість Заходу щодо росії. 2020 року представник росії в ЄС Володимир Чижов відгукнувся про цей «документ», як про реальний. У тому ж році на зустрічі зі студентами Голова Ради Республіки Національних зборів Білорусі Наталія Кочанова згадала про цей “план Даллеса” і продемонструвала пропагандистський фільм про реалізацію цього плану. Таким чином, дезінформація є ключовим стовпом, на якому формується російська зовнішня політика та національна громадська думка.
Російська розвідка грає провідну роль формуванні дезінформації. Інститут Лансінга неодноразово звертав увагу на діяльність глави Служби зовнішньої розвідки росії Сергія Наришкіна щодо дезінформації керівництва країни та його особисту участь в інформаційних операціях.
Невдачі на початку військового вторгнення рф в Україну підірвали позиції Наришкіна, який мав намір обійняти посаду міністра закордонних справ росії Сергія Лаврова. Часткова втрата впливу в Кремлі змусила його діяти активніше і робити публічні заяви, які нібито резонують думки голови Кремля.
Оскільки найвпливовіші політики в росії мислять у конфронтаційній парадигмі часів Холодної війни та розглядають зовнішню політику через призму штучно створеної пропаганди та дезінформації, вони переймаються своїми ж ідеями та переконаннями про зовнішню політику росії. Часте використання Москвою спотвореної картини світу призводить Захід до ухвалення помилкових рішень та оцінок – Європа не розуміє вищеописаних причин.
Подібні теорії та ідеї змови відволікають населення від внутрішніх проблем і захищають керівництво країни від ризиків, які можуть виникнути через невдоволення внутрішньою та економічною політикою росії.
