Переглядаю відео з Франківщини, на якому прямо перед виборчою дільницею стоїть бусік з наклейкою «Буковель». Перед бусіком невелика заклопотана черга, яка дуже швидко рухається. У бусіку видають по 500 гривень за бюлетень.
Тема підкупу виборців, до якої ми повертаємося на кожних виборах, і яка ні на міліметр не зрушилася за всі роки. Підкуп виборця повинен призводити до скасування реєстрації кандидата та/або оголошення виборів недійсними.
Ми не дочекаємося часу, коли вдячні виборці перестануть брати і виведуть у своїй голові зв’язок між голосуванням за гречку та своїм власним життям. Не буде цього ніколи.
Єдине, що матиме хоч якийсь стримуючий вплив – це страх. Страх політика понести незручності. Страх реального вильоту з перегонів. І якщо вони не відмовляться від акції «500 грн за голос», але принаймні робитимуть це у менших масштабах і не так відверто.
А люди… Ну що люди, люди скрізь однакові. Здається, міф про якийсь особливий патріотизм чи свідомість жителів Західної України порівняно зі Східною мав би розвіятися іще на попередніх президентських, коли виборці Вови розмазалися однаковим шаром по всьому українському бутерброду.
Або іще раніше, коли ми бачили, наприклад, статистику мобілізації та ухилення від призову по всій країні. Або дані по сплаті податків. Не великими страшними олігархами, ні. А маленькими звичайними людьми, які чомусь працювати і тим більше платити «на дядю» не хочуть, але от оформити субсидію чи допомогу по рейковому безробіттю ніколи не забувають.
Давно час зрозуміти, що немає статистично значимої різниці. Що процент пасіонаріїв-патріотів і процент відвертих сєпарів – ненависників України однаковий, причому не дуже високий в обох категоріях. Що зашкалююча середина – це ті, для яких 500 гривень це завжди 500 гривень. І які живуть за принципом «А что ета страна мнє дала?» Ну або «А що той Порошенко для мене зробив?»
І з цим потрібно змиритися і працювати далі. Не можуть усі без винятку бути грамотними, свідомими, інтелектуальними і мотивованими. Так, у нас іще багато разів перемагатимуть технології, що базуються на жадібності.
Але все одно. Юлія Кузьменко показує у Покровську третій результат. В окрузі, куди вона жодного разу не змогла приїхати. І з тривалістю кампанії менше місяця. Балотуючись під прапорами страшної ЄС, якою там буквально дітей лякали.
У Надвірній та сама страшна ЄС знімає свою кандидатку на користь «Свободи», щоб не розпорошувати голоси, і кандидат від «Свободи» майже перемагає. Майже – тому що відмовилися захистити результат виборів, тому що визнали поразку до обрахунку 30 % бюлетенів. Але ж це не питання до ЄС, правда?
Нічого, українці, от побачите, що ми не все… не все пропало. З битими картами, зі зв’язаними руками, з величезною зневірою, а ми все одно ідемо на світло. Проростати крізь товщу – це наша природа, це те, що у нас закладено. Підтримуючи своїх, підставляючи руку і плече. Не зачаровуючись, щоб потім не розчаруватися. Не вимагаючи від людей того, чого вони не можуть дати сьогодні.
І не забуваючи, що той самий «народ» здатен вряди-годи так здивувати, що у декого шапки зносить разом з головою.
