Історія на сьогодні. Товариш, який відносно недавно демобілізувався з лав ЗСУ, донеччанин, вирішив зайти до одного з харківських АТБ за продуктами. Прийшов до каси і запитав спокійно в касирки чи вміє вона обслуговувати українською. Спокійно запитує, російською, між іншим. Касирка почала розказувати, що вона визнає одну державну мову - російську, чекає на російські танки, які скоро приїдуть і відпаде будь-яка потреба в українській. Бо Харків - це ж Расія, якщо хто не в курсі. Результат: касирша оздоровлена десятком яєць, поліція на місце подій виїхала. Далі буде.
Про що ця історія?
Про посттравматичний синдром? Про явних колаборантів? Про сферу обслуговування? Про українську мову? Про культуру працівників торгівлі? Про профілактику антиукраїнських настроїв?
А може - це історія про те, що той, хто пережив факт окупації і бачив ворога зблизька, реагує на антиукраїнські заяви інакше, ніж крадійкуватий чиновник, який з глибокого запілля, знає як треба?
UPD: поставте собі плюсик, якщо Ви зрозуміли, що це історія про потенційних колаборантів, а не про застосування української. Дякую за інтелект.
UPD 2: хоча не важко зрозуміти, що саме питання про українську мову (навіть не вимога обслуговування) спровокувало до одкровення співробітницю АТБ.
Станіслав Федорчук
