"Хочеться вірити, що Руслан Кравченко доведе до кінця історії корупціонерів" - Борислав Береза

Цього тижня генеральний прокурор Руслан Кравченко повідомив, що Офіс Генерального прокурора прийняв рішення закрити 3756 кримінальних проваджень проти бізнесу, тобто 19% з проаналізованих 20 тисяч. Кравченко підкреслив: це справи, які роками не розслідувалися і не містили об'єктивних даних про злочин. Це могло б стати хорошим сигналом для підприємців, якби не відчуття дежавю.

Рік тому аналогічну заяву зробив тодішній заступник генпрокурора Дмитро Вербицький. Він обіцяв те саме: оздоровити правоохоронну систему і припинити тиск на бізнес. Але, як з'ясувалося пізніше, замість нових правил гри суспільство отримало старі схеми.

У квітні 2024 року Вербицький публічно заявив, що за підсумками аудиту було закрито 19% справ проти бізнесу. Звучало переконливо: понад 1200 з 6471 справ припинено. Однак, коли народні депутати запросили деталі, з'ясувалося, що окремого обліку таких справ не існує, підстав для їх закриття ніхто не фіксував, а тимчасові рамки перевірки були розмиті. Наприклад, Бюро економічної безпеки за той же період повідомило про закриття всього 9 проваджень, а не 155, як стверджувалося в офіційному звіті ОГП. Пізніше сам Вербицький визнав: в системі немає реального механізму оцінки результатів подібних рішень. Іншими словами, обіцянки були - сенсу не було.

Ба більше, у відповідях Офісу генпрокурора на депутатські запити з'ясувалося, що ніхто не знає, за якими статтями закривалися справи, які органи їх ініціювали і що стало підставою для припинення. Самі правоохоронці визнали: дані були зібрані вручну і стосувалися лише тих епізодів, де «прямо або опосередковано» фігурував бізнес. Тобто без чіткого критерію і без правової верифікації. У кращому випадку - це формальність, у гіршому - маніпуляція цифрами.

Показово, що більшу частину «закритих» справ згенерувала Національна поліція - структура, яка взагалі не повинна вести серйозні економічні розслідування. Виняток допускається лише за дрібними правопорушеннями в сфері роздрібної торгівлі. Проте саме на Нацполіцію припало 1040 з 1218 справ. Це поставило під сумнів не тільки достовірність звіту Вербицького, але й саму ідею, що це був крок до оздоровлення правоохоронної системи. Швидше навпаки. Це була ще одна спроба заднім числом намалювати красиву статистику.

Зовсім інша статистика стосується особистого життя Вербицького. У червні 2024 року журналісти проекту «Схеми» показали, що його співмешканка Христина Ільницька стала власницею будинку вартістю 52 мільйони гривень і автомобіля Porsche Macan T за 100 тисяч доларів. При цьому її сукупний дохід за останні десять років офіційно склав всього 360 тисяч гривень. Сам Вербицький проживав по сусідству, в будинку в тому ж елітному котеджному селищі «Коник». Пояснення було стандартним: «ми не в офіційних стосунках». На цьому тлі НАБУ відкрило кримінальне провадження, а НАПК виявило у самого Вербицького необґрунтовані активи на суму майже 29 мільйонів гривень.

Після звільнення в липні 2024 року Вербицький не зник з публічного поля, але змінив тактику. Він став займатися «благодійністю». Причому не через власний фонд, а через давно зареєстрований одеський БФ «КД», який був перейменований в «Країну добра» і де він став новим підписантом. Кампанія супроводжувалася активною саморекламою: подарунки пенсіонерам, фотозвіти, відео в соцмережах. І все це з незмінною участю Ільницької, яка позує з бабусями в дизайнерському головному уборі вартістю 12-15 тисяч гривень.

Паралельно екс-прокурор подав до суду на НАЗК, вимагаючи компенсації за нібито «зганьблену честь», і, згідно з публікаціями на його Facebook-сторінці, готувався до повернення в політику під прапором партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко. Однак у 2025 році з одеського партійного активу стало відомо: ім'я Вербицького більше «не фігурує в афішах», заходи фонду більше не використовують партійну символіку. Видно, навіть у самій партії зрозуміли, що такий союз - токсичний. І це поки що наша єдина перемога.

Минув рік. Журналісти, активісти та депутати зробили все, щоб справа Вербицького не пішла в забуття. Але реального результату досі немає. Справа не передана до суду. Підозра не пред'явлена. Щобільше, правоохоронні органи навіть не дали публічної оцінки всій цій історії. Складається враження, що антикорупційні інститути звикли «відпускати» таких персонажів, залишаючи розчарування суспільству.

Тим часом сам Вербицький продовжує публічну активність: судиться з НАПК за «зіпсовану репутацію», роздає подарунки від імені благодійного фонду і подає сигнали про політичні амбіції. Спроби дотягнутися до справедливості буксують: НАБУ не коментує деталі розслідування, а суд за позовом Вербицького рухається без розголосу. На тлі повної пасивності інституцій складається враження, що справа просто «відлежується». Поки не забудеться.

Показово, що розслідування проти Вербицького розпочалося ще в травні 2024 року і досі не завершено. Хоча журналісти проєкту «Схеми» передали докази, а НАПК передало до НАБУ матеріали про необґрунтовані активи на десятки мільйонів гривень, справа фактично зупинилася. А сам Вербицький продовжує вести активну публічну та медіадіяльність. Ніби нічого не сталося.

Новий генеральний прокурор Кравченко публічно заявив про закриття тисяч порожніх справ проти бізнесу. Це хороший знак. Але тільки якщо за ним наступить реальний аудит, а не чергове статистичне шоу. Але важливо пам'ятати: демонтаж системного тиску починається не з інфографіки, а з персональної відповідальності. Якщо прокурор, сам замішаний у схемах, сьогодні вільно агітує і судиться з антикорупційними органами - це сигнал того, що стара система жива. А значить, справжні зміни ще не почалися.

Хочеться вірити, що Руслан Кравченко доведе до кінця не тільки перерахунок старих справ, а й історії старих корупціонерів. І що імена на кшталт Вербицького більше не повернуться в систему. Ні під виглядом благодійників, ні під новими партійними вивісками.