Виявилося, різниця є і вона дуже суттєва. Поки було: какая разніца, говорі по русскі! - це був інтернаціоналізм і дружба народів. Як тільки стало: какая разніца, говори українською! – це вже, виявляється, утиски російськомовного населення. Чому таке діаметрально різне ставлення до аналогічних випадків? Чому какая разніца, давай по-русскі – можна, а яка різниця, давай українською – вже не можна?
Найкращу відповідь ви знайдете у російських ЗМІ. Там дуже давно і плідно працюють з культурною експансією. Сусідні держави тісно прив'язані до російської імперії не тільки економічно і політично, а, в першу чергу – культурно. І там зараз суцільна істерія. Росіяни чітко розуміють: де російська мова – там їхній політичний вплив. Саме тому в "ДНР" українська – заборонена мова. Саме тому в Росії немає ЖОДНОЇ української школи. Саме тому у московських пропагандистів третій день піна з рота через мовний закон.
А людям, які постять, що вони роками мирно жили з росіянами і не було ніяких мовних проблем, нагадаю. Ви жили мирно і без проблем рівно до тих пір, поки говорили їхньою мовою. Як тільки ви почали на своїй землі говорити власною мовою, ви зразу перестали бути хорошим ххлом, з яким можна дружити і співати пісень і перетворилися на фашистського біндеравця.
