Після стратегічної поразки у 22 році є, через повний провал бліцкригу, російська армія так і не змогла відновитися.
22 тисячі з гаком західних і їх союзників санкцій значно ізолювали російський ВПК і економіку з фінансами в цілому, що поволі трощить ілюзію Кремля воювати безкінечно.
Потроху розчиняється міф про священну війну Сталіна з мобілізацією на небувалому рівні російсько-радянської економіки, що дозволило переламати наступ Рейху. Без американського ленд-лізу і прямого воєнного зіткнення з нацистами країн Заходу, столиця Росії могла б бути десь в Сибіру.
Владімір Путін все частіше говорить про закінчення війни. Поки що, лише про капітуляцію України і її союзників.
Крім втрати стратегічної боєздатності, якщо не говорити про ядерну зброю, знищення економічного і фінансового потенціалу санкціями, він боїться тотального перенесення війни на територію Росії. Це може розірвати її суверенне тіло, аніж майбутня воєнна поразка.
Тим більше, що на відміну від українців, єдиним мотиватором і архітектором війни є Владімір Путін.
Йому вдалося створити ілюзію сакральності свого лідерства та ідею особливої місії російського народу, які дають йому неясний таймінг на продовження війни. За межами Росії. Якщо вона прийде до росіян в щоденному жаху українців, то ситуація швидко і різко зміниться.
Вони бояться. Вже панікують. Залишаючись великодержавними шовіністами й самовпевненими імперцями. Все ще війна до перемоги та ніяких мирних переговорів.
За «Левада центр», 34% росіян хочуть закінчити війну з Україною ядерним ударом. Це наслідок наркозалежної ейфорії ядерного блефу Владіміра Путіна, Дімона, Караганова та інших. 77% готові воювати з Україною ціною свого життя.
Тому, навіть якщо втрати рос армії зростуть із щоденних 1200 вбитих і тяжкопоранених до 3000, ані Путін, ані російське суспільство на справедливі мирні переговори не підуть.
При тому, що з квітня 22 року на червень 24 кількість «ядерних яструбів» зросла на 5% – 58% росіян хочуть мирних переговорів. Але як форму капітуляції Києва. Бо 70% росіян не згодні звільняти захоплені території за будь-яких обставин.
Україна – незламна, але виснажена. Стратегія російського Генштабу тупа, прямолінійна, втратна, але ефективна.
Повільне витиснення ЗСУ із ліній оборони, захоплення квадратних метрів, лісопосадок, доріг, сіл і навіть невеликих міст із використанням тактики вогневого валу по лінії фронту і на оперативну глибину в Україні, безперервні й хаотичні важкі удари по прифронтових великих містах, Сумах, Одесі, Харкову, Дніпру, Херсону, Миколаєві має створити ефект готовності Москви до тривалої війни із неможливістю воєнного перелому Україною.
Росія – класична воєнна держава 20 століття. Після провалу вторгнення в Україну, її воєнно-політичне командування повністю переробило стратегію ведення війни в Україні. Суто російську. В межах доступних і можливих ресурсів, озброєнь і технологій.
Перше. Генштаб створив ефективну мобілізаційну систему, яка більше на добровільній основі дозволяє проводити «мʼяку мобілізацію», тримати на лінії фронту 700 тисячну активну армію і безпроблемно поповнювати величезні непомірні втрати. При цьому зберігаючи досить високий рівень соціальної рівноваги у суспільстві.
Друге. Попри санкції й сильний тиск на торгово-економічних партнерів Росії, Владімір Путін без особливого напруження перевів всю економіку на воєнний лад, що дало йому можливість постачати збройним силам достатньо зброї, бронетехніки, авіації та різноманітних ракет, які забезпечують постійний вогневий контроль у війні. Як на лінії фронту, так і будь-де в Україні, оскільки йому вдалося знищити левову частину енергетики й паралізувати індустрії.
Третє. Український контрнаступ розбився об оборонну лінію Суровікіна. Росія ефективно поєднує штурми оборони в населених пунктах, захоплюючи навіть їх частину, її воєнні будують тут же оборонні вузли та фортифікаційні укріплення. Використовуючи спеціальні інженерні підрозділи й техніку. Таким чином в існуючих умовах це робить контрнаступальні дії ЗСУ надзвичайно втратними.
Четверте. Маючи перевагу у бронетехніці, ствольній і реактивній артилерії, авіації, які в більшості використовуються для фронтових операцій, Путін перетворив в поле бою всі тили в Україні. Найбільше використовуючи всі типи крилатих і балістичних ракет включно із гіперзвуковими. З фугасними та касетними боєголовками.
Навіть якщо ефективність всіх систем ППО в Україні сягає 70-75%, то решта цілеспрямованих і точних ударів наносять, як правило, не відновлювані, незворотні збитки.
Вкрай небезпечною технологією нового рівня російської війни стало використання іранських «Шахедів» і «Моджахерів».
Їх масовані нічні атаки по українських поселеннях і здатність долітати аж до західних кордонів створюють ефект беззахисності, постійного страху і невпевненості. Тому, з України виїхало і продовжує масово виїжджати населення.
Використовуючи свою значну перевагу у повітрі, російський Генштаб створив ледве не масове виробництво власних безпілотників із використанням сучасних технологій машинного зору і використання їх роїв під управління ШІ.
Як для нанесення ударів по воєнних цілях на лінії фронту «Ланцетами», так і для ведення тривалої розвідки в глибині України «Орланами».
