"Липучка" - Тамара Горіха Зерня

"Липучка" - Тамара Горіха Зерня

«Зеля втратив фарт» - сказав учора один чоловік, який все життя біля політики.

Що таке «фарт» знає кожна людина, яка хоч раз здавала зимову сесію. Це коли ти все Різдво сидиш за конспектами. Коли ти заговорюєшся, а голова фізично пухне від інформації.
На іспиті ти тягнеш білет і зітхаєш: от же срань. Найгірша, найскладніша тема, але ти дивом розповідаєш на четвірку, тому що вчив. Буквально вчора повторював. А після тебе в аудиторію залітає ефемерне створіння, яке взагалі не парилось. Яке прочитало єдине питання прямо у коридорі, і тим не менше витягло саме це, єдине прочитане, похіхікало з викладачем і полетіло далі, з п’ятіркою у заліковці. Щастить же людям…

Я свій перший диплом отримала двадцять років тому. І мала достатньо часу для спостереження за «пахарями» і щасливчиками у польових умовах. І знаєте що? У трударів все рівно. І сім’я. Хай не з першої спроби, але нормальна кріпенька сім’я, із надійним партнером за спиною і цікавими розумними дітьми. І хатинка. Не палац, але хороший затишний дім на міцному фундаменті. І робота, де ти можеш практично все, і твоє ремесло ластиться до ніг приборканим псом.

А от другі ідуть по світу зі статусом «все складно». По перше, ніхто з них залишився у професії. По друге, навіть в Україні мало хто затримався. Та й у житті… Аварії, передоз, кримінал, трагедії, драми. «Про моє життя можна книжку написати.» О так, тільки персональних авторів щось не видно.

Порох у нас був роботягою. У прикладенні до нього неможливо сказати, що «Порох втратив фарт», тому що як такого везіння у ПП і не було. Була робота на межі можливого, до кривавого поту. І ще була тваринна реакція, коли все, що могло хоч трохи допомогти Україні, хапалося на льоту і тяглося у спільну упряжку. Україні, а не Порошенку, розумієте? І збитий боїнг, і сто п’ятий протокол до газового контракту, і погодні аномалії, і загострення панкреатиту у Меркель. Порох будував оборону з гімна і палок, і кожна з цих палок раз у житті та й стрельнула у його руках.

А Зеленський… Типовий мажор містечкового розливу, якому вже заповнену заліковку приносили додому. Опинився у потрібному місці у потрібний час? Ну так, напевно. Але хвиля вона така, ненадійна. Ось тут тебе підносить, а тут опадає, і ти раптом стоїш перед натовпом голий-босий-у вінку, і це не сон.

Зірковий час Зе уже відбувся. Боюсь загадувати наперед, але, здається, звільнення моряків і Сєнцова стало вершиною його політичної кар’єри. Я далека від думки, що його зробили президентом заради цих моряків, а тепер, коли основна місія виконана, використовують за призначенням. Як палку, якою мішають клейовий розчин, щоб витягти із нього сміття.

Але чомусь весь політичний і моральний непотріб країни прилип саме до Зеленського. Навіть фізично, дивишся на них і марно шукаєш хоч одне здорове, приємне і розумне обличчя. Здається, всі вади людства знайшли живе втілення у фракції СН: насилля, зґвалтування, зловживання і переїдання, розпуста, хіть, тупість, ментальні розлади. Все там, все під зеленими знаменами.
Зеленський став липучкою, до якої прилипли усі гнійні мухи країни. Їх так багато, але вони дуже зручно і компактно розташувалися, всі вкупоньці, всі на виду.
І ця обставина дуже сумна і прикра для Зе, якого вже не видно під коричневою масою. А от для країни в цілому… Рідко яка муха здатна відліпитися.

Тамара Горіха Зерня