"Люди не хочуть думати про політику і не в курсі, що політика вже подумала про них" - Віталій Гайдукевич

"Люди не хочуть думати про політику і не в курсі, що політика вже подумала про них" - Віталій Гайдукевич

170 років тому, 20 березня 1854 року в місті Рипон (штат Вісконсин), була створена Республіканська партія США. Політична сила, котра народилася в опозиції, але дала країні більше президентів, аніж опоненти-демократи.

"Стара добра партія" мала буремну історію, в якій був Авраам Лінкольн, Теодор Рузвельт, Ейзенхауер, Рейган або ж Мак Кейн, але там же був Ніксон і Трамп.

Респам було чим пишатися, але й було за що червоніти. Ізоляціонізм і в часи WWII і зараз - це шейм-сторі.

Звісно, як і будь-яка політична сила, "слони" мінялися із часом, розколювалися, дробилися на ідейні групи, але на загал вони лишалися право-центристами. Американська версія консерватизму є продуктом заокеанського суспільного плавильного котла і двопартійної системи. Тої системи, що все більше проявляє - Стара Добра Партія, як і її демократичні візаві - помирають.

Все більш літні обличчя топів, все менше перспективних потужних імен. Все більше популізму, закидання шапками, простих рішень, бажання сподобатися найпримітивнішому виборцю. Все менше... ідеї.

Концентрація консерватизму в сучасних респах - "розбавлений". На смак - все більше скрєп, все менше перцю. А за манерами ватажка, GOPи і взагалі виглядають GOPніками. Де поділася виваженість і консервативна суть?

Це питання все частіше звучить серед червоних. Настільки, що в галасі внутрішньопартійних суперечок можна почути "...якщо тобі важливий консерватизм, то краще покинути республіканців і творити іншу партію".

Що й казати - якщо серед традиційних республіканців звучить теза "якщо слони висуватимуть Трампа, ми агітуватимемо за демократів", то... десь Стара Добра партія звернула не туди.

Що б з того приводу сказав той же Лінкольн?

Звісно, озираючись на українську політику і її інфантильну нездатність триматися ідеології і принципів - не нам закидати ідейним мамонтам девальвацію... Але розпач - як заохотити молоде політичне вино дозрівати в правильному напрямку, якщо старі еталони скисають?

P.S.

Хоча, можливо ця історія про те, що Боги не надсилають непосильних викликів. І засилля неомарксизму та лівацтва та їх друзів "ново-правих популістів", призведе до пошуку справжнього і відродження як тверезого врівноваженого консерватизму, так і правдивого лібералізму.