"Імітації більше не буде" - Віталій Портников

Минуло два місяці з моменту так званого відновлення переговорного процесу в Стамбулі — і сьогодні про нові зустрічі перемовників майже ніхто не згадує. Хіба що генеральний секретар НАТО Марк Рютте, на зустрічі з Дональдом Трампом, нагадав про те, що Володимир Путін відправив на переговори не авторитетного політика, а якогось «вчителя історії» — так Рютте, сам історик за освітою, охарактеризував колишнього міністра культури Росії Володимира Мединського, більш відомого своїми фальсифікаціями історії. Або міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров з прикрістю зазначив, що головний український перемовник залишає посаду, маючи на увазі призначення міністра оборони України Рустема Умєрова послом у Вашингтоні.

Але навіщо взагалі потрібні нові раунди російсько-українських переговорів після заяв Дональда Трампа — вже ніхто не розуміє.

Втім, варто пам’ятати: з самого початку це були не переговори, а справжня імітація процесу. Саме пропозицією відновити стамбульські перемовини Володимир Путін відповів на ультиматум західних країн, які вимагали припинення вогню на російсько-українському фронті з 12 травня і пригрозили у разі відмови запровадженням узгоджених санкцій з боку США, ЄС та Великої Британії.

Путін, скликавши нічну пресконференцію — щоб потрапити до вечірніх випусків новин американських телеканалів, — фактично проігнорував цей ультиматум. Натомість він запропонував відновити переговори в Стамбулі, які, як відомо, ніколи не призводили до жодних реальних домовленостей — незалежно від того, що він про це говорив.

Його виступ справив враження на того, кому був адресований. Дональд Трамп відмовився від погоджених санкцій і зажадав від України направити делегацію до Стамбула — хоча в Києві з самого початку розуміли безперспективність таких зусиль. Але щоб не псувати стосунки з Трампом, і президент України Володимир Зеленський, і європейські лідери погодилися на відновлення переговорного процесу. Тепер, як нагадує Рютте, західним лідерам навіть довелося тиснути на Київ, аби делегація таки поїхала.

Обидва раунди перемовин показали: єдине завдання Володимира Мединського — як і в 2022 році — полягало у затягуванні часу. Це дозволяло Путіну розгортати наступ на фронті та нарощувати обстріли території України. Статистика говорить сама за себе: лише за два місяці Росія подвоїла кількість ракетних ударів і суттєво збільшила використання дронів.

Навіть цю колонку я пишу під звуки повітряної тривоги — не першої і, ймовірно, не останньої за день.

Путін, вочевидь, сподівався, що таким маневром зможе паралізувати ініціативу Трампа і зірвати нові постачання зброї Україні. Адже пакет допомоги, наданий зусиллями Джо Байдена та затверджений Конгресом, завершується, а нових рішень досі немає.

Щоб створити видимість конструктивності, Путін погодився на обмін полоненими. Це давня тактика: підмінити реальні переговори гуманітарною складовою. Насправді обміни — і українців, і росіян — можуть відбуватися паралельно або взагалі незалежно від переговорів про припинення вогню. Але для Путіна полонені — не люди, а обмінний ресурс. Ще один козир у переговорах. І він ним скористався, щоб продемонструвати буцімто добру волю. Можливо, це єдина позитивна сторона всього цього процесу — те, що люди змогли повернутися додому. Але ані до завершення війни, ані до припинення вогню ці обміни не мають жодного відношення.

Через два місяці Дональд Трамп вимагає від Путіна справжніх переговорів і визнає, що приємні розмови з російським президентом не дають жодних результатів. Питання лише в тому, наскільки загрози американського президента є вагомими для Путіна — і чи боїться він, що нова військова допомога Україні та санкції, про які говорить Трамп, завадять йому продовжити війну і досягти своєї мети — знищення української державності.

Ясно одне: імітації більше не буде. А до справжніх переговорів Путін усе ще не готовий.