Жінка тримається за чоловіка на водійському сидінні. Так і стоїть з цього боку авто посеред дороги в центрі Мерефи. Вікно в машині вилетіло, жінка простягнула руку всередину й не рухається, стоїть як вкопана.
Це її тато. В водійських дверях дірка, уламок прошив двері авто й застряг у його тілі. Його звали Олег, мало бути 64 роки, тихо так каже інша жінка. Це дружина загиблого. Чоловік ось-ось як поїхав з дому, відвезти до лікарні друга.
"Він їхав по дорозі, в нього влучив осколок, бачите – дірка, він влучив йому прямо в серце, він загинув на місці. Пробували пульс, а пульсу не було. Він мабуть встиг на гальма натиснути, не знаю... бо ми коли приїхали, онук заглушив машину, а він вже мертвий".
Я чую як дзвенить телефон. Хтось настирливо намагається комусь додзвонитися. Знову та сама мелодія. "Та що ж ви не берете!", - думаю. Всі оглядаються один на одного. Аж раптом - в стороні ще одне тіло, вірогідно, це жінка - розумію по руці, що виглядає з рятувальної термоковдри й невеличкому розміру ніг в бордових кросівках.
Це її телефон розривається. Хтось ще сподівається, вірить... Ось знову дзвенить. Знову...
Поруч ритуальна служба. Жінку трясе. Її чоловік з колегою зібралися їхати на поховання. Сиділи в мікроавтобусі. Приліт. Автобус в крові.
"Він зараз в обласній лікарні, там все роблять, у нього осколок в плечі. І копач - хлопець, поруч сидів, в нього дуже сильно пошкоджене обличчя, тому що скло, ви ж бачите, там м'ясо в машині. Вони в лікарні, слава Богу, живі".
Я не встигаю вносити правки в текст - загиблих 5, вже 6, ні 7 - ще один важкий помер в лікарні. Постраждалих 20, 30, 36. Зокрема 2 дітей.
Мерефа - це тил, 30 км від Харкова. Люди в шоці. Плачуть. Один одному переповідають що бачили.
Посеред дороги вирва. Росіяни спрямували ракету в центр міста, в трасу - це дорога на Крим. О пів на десяту ранку. В цей момент на вулиці було чимало люду, їхали машини, працювали комунальники.
Ось жінка розповідає як після удару вискочила на вулицю і не знала за що хапатися. Звідусіль доносилися благання про допомогу.
"Хтось молився, хтось кричав: "Допоможіть!", люди бігли, тікали, то страшно!"
Ми вже у Харкові, повернулися.
За вікном знов вибух. Гучно, аж підкинуло. В телеграм-каналі щохвилини оновлення: "Харків - в укриття", "Вибух Харків", "Друга ракета", "Курс на Харків".
"Лишитися живим зараз - то вже багато, людське життя – воно є, хвилина - і нема. І ні звуку! Просто вибух і все!".
З голови не виходить та мелодія з телефона.
Роздирає до кісток.
