Здається, Кая Каллас нещодавно говорила про методику переговорів що совків, що сучасної Росії. Щось типу "вимагай максимум, став ультиматум щодо того, що тобі не належить, не відступай ні на крок - і в Європі знайдеться ХТОСЬ, хто щось запропонує". Це я своїми словами.
Угорщина в чомусь копіює росіян, вимагаючи цей максимум. І я згадую хлопця з Ютубу чи Тік Току, який сперечався з росіянами щодо назви міста Дніпро. Росіянин вперто: "Днєпропетровск, так всєгда было", а хлопець йому: "кого це хвилює, що і коли було, якщо сьогодні це Дніпро?" Смачно так, з матюками на того росіянина, зате беззаперечно та впевнено.
Я не дипломат, і не політик, мені "можна", вибачте: кого має хвилювати той факт, що і коли було на Закарпатті, до того, як воно стало територією України? Чому ми повинні переписувати власну Конституцію під забаганки Угорщини, якщо на сьогодні це наша земля?
Напевно наша зовнішня політика до початку агресії росіян була достатньо беззубою, Орбан бачив, як ми прогинаємося під Путіна. Як знижка на газ сприймається нами як величезне досягнення. Якщо вони здатні так принижуватися перед росіянами - значить, і переді мною принизяться? - Думав Орбан.
Взагалі багато чого залежить від того факту, що при комусь "можна". Від когось "можна". Над кимось "можна". Ми маємо те, що дозволяємо іншим з собою робити, чого би це не стосувалося - політики чи відносин з іншими людьми на особистому рівні.
З кимось же не "можна"? Комусь же такі умови не виставлять?
Я хочу мати державу, на якій де сядеш, там і встанеш. Бо НЕ МОЖНА. Бо з нею так не дозволено. Бо вона знає своє місце, і знає місце інших у своєму оточенні. І якщо ти залежний, продажний та на дотаціях від Євросоюзу - то йди собі, чоловіче, далі, не сміши людей своїми примхами.
Ми будемо такими.
Я вірю.
