Послухав черговий влог одного з ЛОМів про те, що за результатами соцопитувань українці в переважній своїй більшості прагнуть миру, а не перемоги.
І це мовляв свідчить про їх обивательську сутність і рабський характер і ментальне нерозуміння того, що дає нам усім Перемога.
Від певної частини політиків це звучить вже не вперше.
Але давайте разом подумаємо: а чи коректно протиставляти ці дві категорії - мир і перемогу?
Бо що таке перемога, як не досягнення миру?
От що читаємо у класиків: "Перемога у війні - це досягнення миру на умовах, кращих за ті, що були перед початком війни (чи здаються таким, що кращі)."
Тобто перемога - це завжди досягнення миру. І мир цей, зазвичай,закріплюється підписанням мирного договору.
І лише дуже зрідка - підписанням капітуляції.
Нема мирного договору - нема перемоги.
Перемога без миру немає жодного сенсу. Той хто протиставляє бажанню перемоги прагнення миру як зраду - наполягає на нескінченній війні.
А тепер повернімося до тих слів у дужках, де перемога визначається як мир, досягнутий на кращих ніж до війни умовах (або ж здається, що на кращих). Це - цікаве судження належить ізраїльсько-нідерландському історику й теоретику воєн Мартіну Кревельду.
Він пише, що результатом будь-якої війни може бути: або перемога якоїсь із сторін, або поразка обох сторін (повне виснаження економік і розпад держав), або ситуація, коли обидві сторони вважають, що перемогли. Тобто кожен з супротивників вважає, що отримав мир, умови якого стали кращі, ніж були до війни.
Як таке можливо? Можливо, вважає Кревельд, якщо, цілі у різних воюючих сторін були різні.
Маннергейм після підписання тяжкого миру з СРСР за підсумками Зимової війни говорив, що це була поразка, бо Фінляндія втратила п'яту частину своєї території, віддала стратегічні острови і мала сплачувати переможцю контрибуцію.
Але це була й перемога, бо супротивник не добився бажаного, не захопив Хельсинки, вдалося зберегти армію і, головне. суверенітет. І скориставшись цією перемогою, Фінляндія стала однією з найуспішніших країн Європи. Тому Маннергейм вважається у Фінляндії героєм, хоч і підписав кабальний мирний договір.
Не все, що здається з першого погляду поразкою, такою є.
От і замислимося: хіба досягнення тривалого (хоч іноді й хиткого) миру для України не перемога? Адже ворог не добився розгрому нашої армії, не зумів розпалити війну на всій території нашої держави. Ми лишилися суб'єктом міжнародної політики, зберегли суверенітет. Хоча й заплатили за це великою часткою своєї території.
Результат нашої перемоги - мир, якого прагне більшість народу.
Зараз нам у це важко повірити. Але за кілька десятиріч, коли гострота втрат притупиться, нинішній мир майбутнє покоління сприйматиме як незаперечну перемогу, за яку українці недешево заплатили.
Тож давайте дорожити ним.
